Глобальний каталог талантів

Довідник коміків

Переглядайте профілі коміків, біографічні резюме, країну походження та офіційні посилання.

1901 Коміки

Альберто Ромеро Томас

Альберто Ромеро Томас, відомий професійно як Берто Ромеро, — іспанський гуморист, сценарист, актор і кінорежисер. Він народився 17 листопада 1974 року в Манресі, Барселона, хоча дитинство провів у Кардоні, Каталонія. Його родина має коріння в Мурсії, з трьома дідусями та бабусями, які емігрували з Ла Уньон і Торре-Пачеко. Ромеро є членом театральної трупи «El Cansancio», заснованої разом з Мікелем Компані, Пако Ернандесом і Рафелем Барсело. Кар'єра Ромеро розпочалася з внеску в радіошоу La taverna del llop у 2002 році. Він здобув популярність завдяки своїй роботі в програмі Андреу Буенафуенте, спочатку епізодично з 2007 року, пізніше як основний співпрацівник і сценарист. З 2007 по 2011 рік він з'являвся в програмі, роблячи сегменти, такі як 'Bertovisión', де аналізував медіа, зокрема фотографії. У 2008 році він ненадовго замінював Буенафуенте під час його відпустки під назвою 'Buenafuente ha salido un momento'. Він також з'являвся в шоу TV3 El gran què у 2007 році та виступав зі стендапом у Que no surti d'aquí. У квітні 2008 року він співавтором написав книгу Cero estrellas разом із Xavi Tribó. Протягом своєї кар’єри Ромеро брав участь у різних телевізійних та кінопроектах. Він вів святкування Нового року на laSexta у 2009 та 2010 роках. У березні 2009 року він вів недовготривале ток-шоу El programa de Berto на laSexta. Він з’явився в Muchachada Nui у квітні 2009 року та зіграв головну роль у YouTube-шоу Zombis (2009-2011) разом із Рафелем Барсело, пізніше до них приєдналася Сільвія Апріль. Серед його кіноролей – Sótano (2008), Spanish Movie (2009), 3 bodas de más (2013), Ocho apellidos catalanes (2015), Tiburon (2017) та Little Red Riding Wolf (2023). З 2013 року він спільно веде радіопрограму Nadie sabe nada з Андреу Буенафуенте, а також бере участь у Prefiero joder a que me jodan з 2018 року. Зараз він створює та режисерує шоу 'Un espectáculo de Berto Romero y El Cansancio', зі значним внеском у написання сценарію від Рафеля Барсело та Томаса Фуентеса.

Переглянути профіль

Підтверджено Не затверджені

Іспанія

Андреу Буенафуенте Морено

Андреу Буенафуенте Морено — іспанський гуморист, ведучий та продюсер. Він народився 24 січня 1965 року в Реусі. Його батьками є Хуан Буенафуенте, який грав у футбол за «Клуб де Футбол Реус Депортіу» та виступав як аматор, і Тереза Морено, яка працювала у текстильній промисловості. Батько Андреу родом з Реуса, а мати — з Лорки. Буенафуенте також ненадовго грав у футбол за «Реус Депортіу». Кар’єра Буенафуенте розпочалася у віці 17 років (1982) на радіостанції Radio Popular Reus (COPE), де він працював у спортивному відділі. Він продовжував розвивати свої комедійні здібності, з’являючись у кількох телешоу в 1992 році під керівництвом Мікімото, Арус та Саарда. У 1997 році він веде програму 'El Terrat' на SER Catalunya, отримавши премію Onda за найкращу місцеву радіопрограму. Того ж року він заснував El Terrat – виробничу компанію, призначену для укладання контрактів з колегами. Потім він представляв програму 'La isla de los mosquitos' на Cadena SER влітку 2002 року. Він також вів кілька успішних шоу на TV3, зокрема 'Sense Títol' (1995-1998) та 'La cosa nostra' (1999–2000). Телевізійна робота Буенафуенте включає ведення шоу 'Buenafuente' на телеканалі Antena 3 з 2005 по 2007 рік, досвід, який приніс йому ще одну премію Onda у 2006 році. Персонаж 'el Neng de Castefa' був помітною частиною цього шоу, і в 2007 році персонаж Родольфо Чікілікуатре представляв Іспанію на Євробаченні. Він також співпрацював над серіалом 'Pelotas'. Він вів церемонію вручення премії Ґоя у 2010 та 2011 роках, а також знову спільно з Сільвією Абриль у 2019 році. Інші ролі ведучого включають 'Com va la vida?' з Едуардом Пунсетом у 2011 році та 'Buenas noches y Buenafuente' на Antena 3 у 2012 році. З 2013 по 2015 рік він вів шоу 'En el aire' на La Sexta. З 2016 року він веде 'Late Motiv' на Movistar+, часто залучаючи до співпраці інших коміків до кінця 2021 року. Наразі він також спільно веде подкаст 'Nadie sabe nada' з Берто Ромеро.

Переглянути профіль

Підтверджено Не затверджені

Іспанія

Аревало

Франсіско Родріґес Іґлесіас, відомий професійно як Арéвало або Пако Арéвало, був іспанським коміком та актором. Народився 2 вересня 1947 року в Мадриді, дитинство провів у Катарроха, Валенсія, де й виріс. Помер 3 січня 2024 року у своєму будинку у Валенсії, залишивши після себе кар’єру, що охоплювала кілька десятиліть. На момент смерті йому було 76 років. Аревало почав виступати в 1970 році, спочатку зігравши комічного тореадора у «Ель Бомберо Тореро», роль, яка сприяла походженню його прізвиська, що походить від прізвища його батька, який також був комічним тореадором. Він здобув популярність у другій половині 1970-х і на початку 1980-х років завдяки жартам про людей, яких він називав «гангосос і марікітас», які він продавав приблизно на тридцяти касетних стрічках. Його популярність значно зросла з 1983 року, коли він став постійним учасником «Un, dos, tres... responda otra vez», знімаючись у кожному випуску «Un, dos, tres... La Subasta» до 2004 року. Він також зіграв головні ролі в кількох комедійних фільмах режисера Маріано Озореса між 1983 і 1985 роками. Протягом своєї кар’єри Аревало знімався в численних фільмах та телешоу, зокрема у «Московське золото» (2003) та «Ісі та Дісі: Висока напруга» (2006). Він вів програму ‘Arévalo y Cía’ на Antena 3 у 1997 році та брав участь у реаліті-шоу 'La Granja' у 2005 році. З 2007 по 2009 рік він часто з’являвся в програмі ‘La tarde con María’ на Canal Sur. Він також зіграв у п’єсах, таких як 'Dos Mellizos' з Бертіном Осборном у 2011 році та співпрацював у телепрограмі ‘Sábado Deluxe’ з 21 квітня 2018 року. Його гумор, спочатку відзначався, пізніше критики описали як «грубий і застарілий», що призвело до того, що фраза «виглядати як жарт Аревало» стала описом цього стилю комедії.

Переглянути профіль

Підтверджено Не затверджені

Іспанія

Грегоріо Естебан Санчес Фернандес

Народившись у Малазі 28 травня 1932 року, Грегоріо Естебан Санчес Фернандес, який використовував сценічне ім’я Чікіто де ла Кальсада, був іспанським артистом. Його сценічне ім’я походить від Кальсада де ла Трінідад, вулиці, де він народився. Спочатку він обрав кар’єру фламенко-співака та актора, вперше виступивши на сцені у вісім років як частина дитячого колективу 'Капулітос Малагенос'. Його батько був електриком, а у нього було двоє братів, Франсіско та Томас. У цей період він розвивав свої навички фламенко-співака, а пізніше гастролював міжнародно, зокрема провів два роки в Японії. Короткий виступ у американському телесеріалі 'Vacaciones en el mar' у ролі пальмера відбувся 1985 року. Чікіто де ла Кальсада здобув широку популярність як стендап-комік після того, як у 1994 році його відкрив для телебачення продюсер Томас Саммерс. Він швидко завоював популярність в іспанському телешоу Genio y figura (1994–1995), що значно підвищило його видимість. Його комедійний стиль характеризувався сюрреалістичними та гістрионічними жартами, використовуючи мову, жестикуляцію та рухи. Відмінною рисою його виступів було кладання рук на талію під час розповіді жартів, нібито імітуючи біль у попереку. Успіх шоу був вражаючим; у жовтні 1994 року збірка його жартів зібрала більшу аудиторію, ніж футбольний матч «Реал Мадрид», а відео-компіляція, також під назвою 'Genio y figura,' була продана тиражем 280 000 копій протягом трьох місяців. Він також з’явився на альбомі 'Bolero Mix 11' у 1994 році. Окрім Genio y figura , робота Чікіто де ла Кальсади включала участь у фільмах, таких як Aquí llega Condemor, el pecador de la pradera (1996), Papá Piquillo (1998) та Torrente 5 (2014), а також у телешоу, як-от Señor alcalde (1998). Фрази та вирази, які він використовував, наприклад, 'Fistro' або 'Jarl,' стали популярними мемами та частиною іспанського сленгу, а гумористичні порівняння, як-от «ти працюєш менше, ніж кравець Тарзана», також увійшли в загальне вживання. З’явилися ролі, такі як Кріспін Кланде́р, Лукас Гріханде́р та Нуніто де ла Кальсада, сформовані завдяки особливій акторській майстерності та персонажам Чікіто де ла Кальсади. Він брав участь у радіопрограмах, таких як 'La mañana,' 'Hoy por hoy' та 'Protagonistas,' і виступав проголошувачем на Фе́рії Мала́ги в серпні 1996 року. Він помер у Мала́зі 11 листопада 2017 року після періоду погіршення здоров’я, включаючи госпіталізації в жовтні 2017 року. Після його смерті 18 лютого 2019 року він був нагороджений Золотою медаллю за заслуги в образотворчому мистецтві.

Переглянути профіль

Підтверджено Не затверджені

Іспанія

Давід Фернандес Ортіс

Девід Фернандес Ортіс, народився в Ігуададі, Барселона, 24 червня 1970 року, — іспанський актор, актор озвучування та гуморист. Він відомий насамперед завдяки своїй комедійній ролі Родольфо Чікілікуатре. У минулому Фернандес навчався на індустріального ювеліра та з 1998 року співпрацював із театральною трупою La Cubana, що призвело до появ у телесеріалі «Me lo dijo Pérez». Його перші колаборації розпочалися в 2002 році з каталонською виробничою компанією El Terrat, що ще більше закріпило його присутність в іспанському шоу-бізнесі. Кар’єра Фернандеса значно прискорилася завдяки його співпраці з Андреу Буенафуенте. Спочатку він з’являвся в шоу 'Una altra cosa' (2002-2004), де розробив персонажів, таких як El Gilipollas та El Extremeño que quería ser Vasco, після чого продовжив співпрацювати в 'Buenafuente' (Antena 3 і La Sexta). Саме на Buenafuente він вперше представив Родольфо Чікілікуатре як імпровізаційний номер. У січні 2008 року Фернандес представив Рікардо Росанті, заявивши про винахід вібратор-гітари, перш ніж повернутися як Чікілікуатре для виконання 'Baila el Chiki-chiki' 5 лютого 2008 року. Пісня «Baila el Chiki-chiki», написана Сантьяго Сегурою та складена Педро Геррою, стала визначальною подією в кар’єрі Фернандеса. Вона пародіює реґґетонову музику з жартами та політичними посиланнями і була подана на відбір до Іспанського конкурсу пісні Євробачення 2008 року. Незважаючи на те, що деякі вважали його відбір трюком, Родольфо Чікілікуатре виграв відбір з 56,28% голосів. Фернандес змінив текст пісні у березні 2008 року, щоб відповідати правилам Євробачення, видаливши політичні посилання та збільшивши тривалість пісні. Він виконав «Baila el Chiki-chiki» на конкурсі пісні Євробачення 2008 року 24 травня 2008 року, досягнувши найкращого результату Іспанії з 2004 року. Відтоді Фернандес продовжує працювати в різних медіа, з’являючись у шоу, таких як «Gala Inocente, Inocente», «Pelotas», «Crackovia» та «Me resbala», демонструючи свою універсальність як коміка.

Переглянути профіль

Підтверджено Не затверджені

Іспанія

Енріке Сан-Франциско

Кіке Сан-Франсіско, також відомий як Рохеліо Енріке Сан-Франсіско Кобo, був іспанським актором та коміком. Він народився в Мадриді 10 березня 1955 року та помер там 1 березня 2021 року від пневмонії після періоду госпіталізації через важку двосторонню пневмонію. Його батьками були актори Вісенте Харо та Енрікета Кобo (Кета Аріель), а у нього був брат, Вісенте Харо Відal. Дитинство він провів у Барселоні з матір’ю. Сан-Франциско розпочав свою акторську кар'єру в юному віці, знімаючись у рекламних роликах у шість років, а потім у телешоу Televisión Española *Санті, хлопчик-порт’єр* у десять років у 1965 році. Свій театральний дебют він здійснив через два роки у виставі *Сон літньої ночі*, після чого знявся у фільмі *Френкі та весілля* (1965). З 1975 року він присвятив себе акторству, ненадовго вступивши до Мадридської студії актора перед переїздом до Мадрида того ж року. У 1975 році він зіграв у двох епізодах *Шахрай*, знятих Фернандо Фернаном Гомесом. Протягом 1970-х і початку 1980-х років він активно знімався в кіно, особливо в жанрі «кіно квінкі», знімаючись у фільмах режисера Елой де ла Іглесія, зокрема *Навахерос* (1980), *Колеги* (1982) та *Пік* (1983). Він також знявся у таких фільмах, як *Ернесто* (1979) та *Дива* (1981). Кар'єра Сан-Франциско охоплювала кіно, телебачення, театр та радіо. Він надав свій голос для записів Loquillo y Trogloditas та La Fuga, а також знімався у музичних відеороликах Rosario Flores та інших виконавців. З 2001 по 2008 рік він зіграв роль Тініна у популярному телесеріалі Cuéntame cómo pasó . Він також брав участь у шоу, таких як El club de la comedia та No somos nadie . Він отримав дві номінації на премію Ґоя за найкращу чоловічу роль другого плану – у 1990 році за фільм Orquesta Club Virginia та у 1993 році за фільм El baile del pato . Його останніми фільмовими ролями були 4 latas (2017) та Sin rodeos (2018). Він був членом Академії кіно та мав талант посміхатися над собою. Його пам'ятають за його внесок в іспанський гумор та акторську майстерність, з Маріано Баросо, який описав його як 'grandísimo actor, vulnerable, brillante y querido por todos'.

Переглянути профіль

Підтверджено Не затверджені

Іспанія

Енріке Серрано

Серрано розпочав свою кар'єру у віці одинадцяти років близько 1902 року з трупою Умберто Зурло, виступаючи у виставі «Транквера». Він також працював помічником сценографа та майстром реквізиту в трупі Пепе Подеста, і виступав у цирках під псевдонімами Тоні Транкеріта та П'єро Стрибун. Він навчався в Дитячому театрі Лабардена, що свідчило про його ранню відданість сценічному мистецтву. Кар'єра Серрано у кіно розпочалася в 1910 році з фільму «Битва при Майпу», за яким у 1916 році послідував ще один мовчазний фільм «До смерті та далі». Він знявся приблизно в 40 фільмах між 1935 і 1964 роками, зігравши головні ролі у таких фільмах, як «Дівчата, що навчаються» (1939) та «Ось таке життя» (1939). Протягом своєї кар'єри він знявся у понад 80 фільмах, включно з «Душа бандонеона» в 1935 році. Він часто грав персонажів «чантас» або шахраїв, що сприяло його комедійному образу. У Золотий вік аргентинського кіно він зіграв у понад 30 фільмах між 1940 і 1955 роками. Він знявся в успішному фільмі «Вівторки, орхідеї» з Міртою Леґранд у 1941 році та часто співпрацював з режисером Мануелем Ромеро та комедіанткою Ніні Маршалл. Серрано вважали одним з найкращих комедійних акторів у класичному аргентинському кіно та були відомі своїми комедійними виступами. Він багато працював на студіях Lumiton і знявся в численних фільмах протягом 1940-х і 1950-х років, зокрема у фільмі «Жартівник» (1949). Його останньою роллю у кіно став фільм «Обережно з чергами» у 1964 році. Він був частиною трупи Флоренсіо Паравічіні, разом із Роберто Касу та Гільєрмо Батталья. Помер у Буенос-Айресі 20 грудня 1965 року у віці 74 років. Його пам'ятають за внесок в аргентинське кіно, і він залишив після себе доньку, актрису Тіну Серрано.

Переглянути профіль

Підтверджено Не затверджені

Іспанія

Консуело Герреро де Луна

Консуело Герреро де Луна, народжена Консуело Тексідор Мендо в Мадриді 9 березня 1905 року, була іспанською акторкою та комедіанткою. Вона розпочала свою кар'єру на сцені у 1924 році в театрі «Театро де ла Сарсуела» в Мадриді, а згодом виступала з драматичною трупою Рікардо Кальво Агості. Її сестра, Ірен Герреро де Луна, також присвятила себе акторській кар'єрі, спеціалізуючись на озвучуванні. Після Іспанської громадянської війни Консуело Герреро де Луна емігрувала до Мексики в кінці 1930-х років після того, як її було вигнано. Вона швидко зарекомендувала себе в мексиканському кіно, знявшись у понад п’ятдесяти фільмах протягом своєї кар’єри. Її дебют у кіно відбувся в 1941 році у фільмі & Ох, які часи, доньє Сімон! &, і того ж року вона також знялася у & Невідомий поліцейський &. Протягом першої половини 1940-х років вона зіграла головні ролі в кількох фільмах, зокрема & Коли подорожують зірки & (1942), & Я танцювала з Дон Порфіріо & (1942) та & Вгору, жінки! & (1943). Вона також знімалася у & Воскресінні & (1943) та & Літньому готелі & (1944), а також у & Доньці полку & (1944) та & Легенькій черниці & (1944). Серед помітних фільмів пізніших років її кар’єри – & Білий монах & (1945), & Злодій & (1947), & Спідниці з золота & (1948), & У долоні твоїй & (1951) та & Забери мене в обійми свої & (1954). Окрім кіно, Консуело Герреро де Луна брала участь у театральних постановках, таких як «Право на народження», «Сіра вовчиця», «Чотири шляхи» та «Божевілля ангелів». Вона також брала участь у телебаченні, знімаючись у мильних опер Murallas blancas та Amar fue su pecado у 1960 році. Останні роки вона проживала в будинку, наданому Національною асоціацією акторів (ANDA). Консуело Герреро де Луна померла в місті Мехіко 11 жовтня 1972 року.

Переглянути профіль

Підтверджено Не затверджені

Іспанія

Марія Розаріо Пілар Мартінес Моліна Баеса

Марія Розаріо Пілар Мартінес Моліна Баеса, відома професійно як Харо, — іспанська артистка. Народилася в Мурсії, Іспанія, і стверджує, що народилася 15 січня 1951 року, хоча офіційні записи свідчать про дату народження 13 березня 1941 року. Її батьками були Луїс Мартінес Оліва та Кармен Моліна Баеса. Харо визнана акторкою, співачкою, комедіанткою та гітаристкою фламенко, демонструючи універсальність у різних мистецьких дисциплінах. Вона почала грати на класичній гітарі у віці дев’яти років під керівництвом Андреса Сеговії та навчалася фламенко та класичній гітарі в Мурсії. У 1960-х роках Шаро здобула широку міжнародну популярність завдяки виступам на американському телебаченні, що значною мірою було зумовлено її шлюбом з Хав’єром Кугатом у 1966 році. Кугат "відкрив" її в 1964 році під час зйомок телевізійного спеціального шоу, і вони одружилися 7 серпня 1966 року, ставши першою парою, яка одружилася в Caesars Palace у Лас-Вегасі. Шаро відома своїми енергійними виступами та коронною фразою "кучі-кучі". У 1970-х роках Шаро записала диско-альбоми з Salsoul Records, зокрема альбом Dance a Little Bit Closer (1977), а також інші альбоми, такі як Cuchi, cuchi (1977) та Olé, olé (1978). Вона також знімалася у фільмах, таких як Tiger by the tail (1968) та Aeropuerto 80 (1979). Кар'єра Шаро продовжилася з виступами в програмі "The Hollywood Squares" з 1982 по 1988 рік, а також роллю в серіалі "Чіко та Чоловік" після смерті Фредді Прінца. Крім того, Шаро була учасницею третього сезону "The Surreal Life" і зіграла невелику роль у "Сімпсонах", де виконала пісню "Мене звати Шаро, я струшую свої маракаси". Її фламенко-альбом "Guitar Passion" (1994) отримав нагороду за найкращий поп-альбом року на Billboard International Latin Music Conference у 1995 році. Вона стала громадянкою США в 1977 році, а пізніше знову вийшла заміж за К'єлла Растена в 1978 році, маючи одного сина, Шел Растена, який є барабанщиком гурту Treazen. Шаро жила на Гаваях, регулярно виступаючи в готелі Outrigger та керуючи рестораном на Кауаї. Вона вважається іконою соціальних мереж з присутністю в Instagram, де публікує інформацію про майбутні виступи, поради щодо харчування та фізичних вправ; у 2023 році було випущено вінілову платівку з піснею "Dance a Little Bit Closer", що включала підписані копії для кожного покупця.

Переглянути профіль

Підтверджено Не затверджені

Іспанія

Рамон Кабрера і Гріньо

Рамон Кабрера і Гріньо, народився в Тортосі, Іспанія, 27 грудня 1806 року, прожив складне та часто жорстоке життя, позначене військовими конфліктами та політичними потрясіннями. Син Жозе Кабрери, моряка-торговця, спочатку обрав релігійну кар’єру, відвідував семінарію, але зрештою визнали непридатним для священства через брак покликання. У 1825 році він отримав церковне утримання завдяки спадку. Ця рання амбіція була покинута, коли він дедалі більше залучався до карлистських змов після смерті Фердинанда VII Іспанії. Визнання Кабрери прийшло під час Першої Карлистської війни, яка розпочалася у 1833 році. Він швидко здобув популярність і став ключовим лідером як у Першій, так і у Другій Карлистських війнах, заслуживши прізвисько «Тигр Маестрадго». Протягом усього життя він носив численні звання, зокрема титули 1-го маркіза де Тер, 1-го графа де Морелла та 1-го герцога де Маестрадго. Будучи полковником ще у 1834 році, підвищеним Карлосом Марією Ісидро, він командував карлистськими силами в Каталонії, Арагоні та Валенсії, демонструючи репутацію сміливості, фанатизму та лютості. Він переміг кількох генералів королеви Ізабелли у битвах, таких як Битва при Маелі, і ненадовго замінив генерала Мануеля Карнісера на посаді командувача після страти Карнісера у 1835 році. Військові дії Кабрери часто характеризувалися жорстокими заходами. Під час його командування він наказав убити приблизно 1110 військовополонених, сто офіцерів та численних цивільних осіб; це включало мерів Торресільї та Вальдеагорфи, а також полонених під час святкування перемоги в Буржассоті. Страта його матері, Ани Марії Гріньо, лібералами у відповідь на його дії, змусила його пообіцяти помсту. Хоча він продовжував чинити опір у Центральній Іспанії майже рік після капітуляції інших карлістів, зрештою його було ув’язнено у французькій фортеці та згодом він жив в Англії. Він знову з’явився в Каталонії в 1848 році, очолюючи карлістські загони. У березні 1875 року він опублікував маніфест, закликаючи послідовників підкоритися Альфонсу XII, що призвело до того, що Дона Карлоса оголосив його зрадником і позбавив титулів. Рамон Кабрера і Гріньо помер у Вентворті, Англія, 24 травня 1877 року.

Переглянути профіль

Підтверджено Не затверджені

Іспанія

Секундіно де ла Роса Маркес

Секун де ла Роса Маркес — багатогранний іспанський митець, який працює актором, драматургом і режисером. Народився в Барселоні 23 грудня 1969 року, його повне ім’я – Секундіно Бенхамін Хуан де ла Роса Маркес і Аїлаґас де Карвахаль. Він виріс у районі Вердюн поблизу Барселони, син батька з Малаги та матері каталонки гадитанського походження. У віці 20 років він переїхав до Мадрида, щоб реалізувати свою пристрасть до драматичного мистецтва, навчаючись у майстерні Крістіни Роти, а пізніше – в Альберто Міраллеса. На початку своєї кар’єри він брав участь у майстер-класах під керівництвом Санчіса Сіністерри, Мілаґрос Вінас та Хоакіна Орістреля, і його режисером у постановці «Гамлета» був Вілл Кіїн. Театральні починання де ла Роси мають велике значення для його художньої ідентичності. Він спільно заснував театральну трупу Caracalva разом з Pilar Castro та Aitor Merino і є автором та режисером кількох п’єс, серед яких El rincón de la borracha , Radio para , A las tantas , rADIO rARA (прем’єра у 1999 році та широке гастрольне життя), Louella Persons (2013), Los años rápidos , El disco de cristal та Las piscinas de la Barceloneta (2021). Його вважають частиною групи молодих акторів «покоління дев’яностих». У 2009 році він написав сценарій для XII видання премії Max Awards. Екранна робота Секуна де ла Роси з роками стабільно зростала. Він з’являвся в численних телесеріалах, таких як Los irrepetibles , Aída (2005-2014), Paco y Veva , 7 vidas , Cuéntame cómo pasó , El grupo , Policías , Compañeros , Paquita Salas та 30 monedas . У його фільмографії ролі у фільмах Las brujas de Zugarramurdi (2013), Pieles (2017), La pequeña Suiza (2019), El Bar (2017) та Negociador (El problema número uno) (2014). Свій дебют у кіно він здійснив у музичній романтичній комедії The Cover (2021), сценарій та режисером якої він також був. Цей фільм приніс йому нагороду UMA Young Jury Award за найкращий повнометражний фільм на кінофестивалі в Малазі у 2021 році. Секуна де ла Росу визнають за його акторську майстерність, він отримав премію Premio al mejor actor de la Unión de Actores як найкращий актор у 2003 році за Días de fútbol та у 2010 році за Aída .

Переглянути профіль

Підтверджено Не затверджені

Іспанія

Хосе Мігель Монзон Наварро

Хосе Мігель Монзон Наварро, відомий професійно як Ель Гран Вайомінг або просто Вайомінг, — іспанський комік, музикант, письменник і телеведучий. Народився в Мадриді 15 травня 1955 року, походить із сім’ї фармацевтів з коренями в Куенці. У його ранньому житті було відвідування OJE та Opus Dei. Він навчався на медика, закінчив навчання, перш ніж покинути його, щоб присвятити себе розвагам; короткий час працював лікарем під час проходження військової служби. Різноманітна кар’єра Вайомінга розпочалася з музичних починань, виступаючи в групі Paracelso та виконуючи комедійно-музичні шоу з піаністом Анхелем Муньосом Алонсо під час епохи мадридської Movida. Трудова діяльність Вайомінга в телебаченні охоплює кілька програм, зокрема Silencio se juega (1984), La noche se mueve (1992-1993) та El peor programa de la semana (1993). Останню призупинили перед інтерв’ю з Квімом Монсо через занепокоєння щодо потенційно образливих жартів. Він також вів іспанську версію Caiga quien caiga (1996-2003) разом з Хуанхо де ла Іглесією та Хав’єром Мартіном, шоу, яке отримало близько тридцяти нагород, включаючи Ondas та TP de Oro. Письменницька діяльність Вайомінга включає кілька книг, починаючи з Un vago, dos vagos, tres vagos у 1990 році, за якою слідували Te quiero personalmente (1993), Las aventuras del mapache (1997) – дитяча книга – та Janos, el niño que soñaba despierto (2000). У 1999 році він спільно заснував звукозаписний лейбл 18 Chulos разом з кількома іншими діячами розваг. З 2006 року Вйомінг веде програму El Intermedio на телеканалі La Sexta. Програма стикалася з юридичними викликами; у 2016 році їй було наказано виплатити 35 380 євро компенсації за демонстрацію фотографії оголеної жінки без її згоди. Він також писав колонку під назвою Asuntos & Cuestiones для газети Público. Книги Вйомінга No estamos locos (2013) та No estamos solos (2014) досягли значного успіху, причому перша була продана тиражем понад 100 000 екземплярів у понад восьми виданнях. Він брав участь у створенні документального фільму Hay motivo (2004). Комічними впливами Вйомінга є англійський комік Бенні Гілл, про що він поділився з Сантьяго Сегурою та Алексом де ла Іглесією. У 2024 році було опубліковано графічний роман El Gran Wyoming. Mil palos y ninguno al agua .

Переглянути профіль