Глобальний каталог талантів

Довідник коміків

Переглядайте профілі коміків, біографічні резюме, країну походження та офіційні посилання.

1899 Коміки

Бернард Кампан

Бернар Кампен – французька особистість, яка працює актором, кінорежисером та письменником. Народився 4 квітня 1958 року в Ажені, Лот-е-Гаронна, Франція, має італійське походження. Його батько був італійським професором, який пізніше отримав лицарський хрест Ордену мистецтв і літератури, а мати – французькою професоркою. Кампен провів дитинство в Турі. Кар'єра Кампена розпочалася з виступів у телешоу Le Petit Théâtre de Bouvard на початку 1980-х років, де він подружився з Дідьє Бурдоном та Паскалем Легітимусом. Ці дружні стосунки призвели до формування комедійного тріо Les Inconnus у пізніх 1980-х роках. З 1984 по 2001 рік Кампен був членом цього популярного гурту. Les Inconnus здобули значну визнання завдяки їхньому сатиричному комедійному шоу La Télé des Inconnus , яке транслювалося з 1990 по 1993 рік. Він навчався на акторському відділенні Cours Simon у Парижі після отримання атестата бакалавра. Кампан працював з «Les Inconnus», зокрема написав і зняв Les Trois Frères (1995), за який отримав премію «Сезар» за найкращий дебютний фільм, а також був співавтором і режисером Le Pari (1997). Він також зіграв Бернара Латура у Les Trois Frères та Мельхіора у Трьох волхвів (2001), що ознаменувало кінець активного періоду «Les Inconnus». Його акторська кар’єра охоплює не лише комедії, а й драми, такі як Se souvenir des belles choses (за яку він був номінований на премію за найкращу чоловічу роль) та Beautiful Minds . Близько 2002 року його дружба з філософом Олександром Жольєном вплинула на перехід до більш драматичних ролей. Кампан знімався у фільмах, таких як Les Misérables: The Story of Jean Valjean , The Tasting та A Bag of Marbles . Зараз він знімається у шестисерійному міні-серіалі Le Diplôme , який показують на TF1, і зіграє єпископа Б’єнвеню Міріеля у фільмі 2025 року Jean Valjean . Кампан досліджував людські вразливості у своїй роботі, беручись за делікатні ролі протягом усієї своєї кар’єри. Кар’єра Кампена охоплює три десятиліття та включає широкий спектр ролей – від комедії до драми. Його описують як популярного гумориста, який також є глибоким, смішним і серйозним актором. Він одружився з Енн у 1989 році, і вони мають двох дочок, Ніну Луїзу та Лоан. У січні 2026 року він розповів про досвід наркозалежності в подкасті Sillage , розкриваючи деталі про конкретний рік свого життя. Нещодавно він з’явився як гість у програмі 'Le Jardin secret', щоб обговорити свою кар’єру, підкреслюючи свою давню історію зв’язку з кіно.

Переглянути профіль

Підтверджено Не затверджені

Франція

Даніель Прево

Даніель Прево – французький актор, комік та письменник. Народився 20 жовтня 1939 року в Гарш, також використовував псевдонім Деніс Форетьє. Його батьками були Моханд Аїт-Салем, берберського походження з регіону Кабілія в Алжирі, та Мішель Шевальє. Він відвідував театральну школу в Парижі, коротко навчаючись у школі на вулиці Бланш. Прево розпочав свою кар'єру з виступів на сцені, зокрема з акторською грою у місцевих кабаре та дебютом у театрі у виставі Un certain M. Blot разом із Мішелем Серальтом. Його кар'єра на телебаченні та в кіно розпочалася у 1960-х роках, знімаючись під керівництвом режисерів, таких як Жерар Пірес, Мішель Од’яр та Жан Янн. На початку своєї кар'єри він виступав з Бобі Лапуантом і познайомився з Жаном Янном, який вважав його улюбленим актором. Він почав зніматися в телешоу у 1960-х роках з Жан-Кристофом Аверті. З 1975 по 1976 рік він здобув популярність завдяки сегментам у сатиричній новинній програмі Жака Мартіна Le petit rapporteur , що значно підвищило його публічну впізнаваність. Його гумор описують як "усміхнений". Він співпрацював з П'єром Бонте над сегментом про село Монкюк. Превó є найкраще відомий завдяки ролі податкового інспектора у фільмі «Маленький ревізор» та пізніше, як податковий інспектор у комедії Френсіса Вебера 1998 року «Вечеря з дурнями». Він отримав премію «Сезар» за найкращу чоловічу роль другого плану в 1998 році за цю роль. Він розважає французьку публіку понад чотири десятиліття, знімаючись у численних фільмах та на сцені. Його найвищий рейтинг фільму — «Злочин мій» (2023), а найнижчий — «Маленький Ніколя» (2009). Він зіграв комуністичного залізничника на ім’я Рошар у фільмі «Уран» (1990) і знявся разом із Жераром Депардьє в тому ж фільмі. Даніель Прево — батько акторів Сьорена, Ерлінга та Крістофа Прево. Він одружився з Йетте Бертельсен (Єтте) у 1960-х роках, і вона померла у 2007 році. Останніми роками він з’являвся у постановках, таких як «Правда, якщо я брешу! 2» (2001), «Канікули маленького Ніколя» (2014) та виступав у п’єсах, таких як «Зірки». У 2008 році він отримав премію Globe de Cristal за свою роль у телевізійному фільмі «Рене Буск або Великий договір».

Переглянути профіль

Підтверджено Не затверджені

Франція

Джефф Панацлок

Народився 8 вересня 198 6 в Nogent-sur-Marne, Вал-de-Marne, Damien Colcanap, краще відомий як Джефф Панаклок, працює як верист і французьким гумористом.

Переглянути профіль

Підтверджено Не затверджені

Франція

Джулі Ферріє

Жулі Фер’є, народилася 5 грудня 1971 року в Курбевуа, є французькою акторкою, комедіанткою, танцівницею, письменницею та театральним режисером. Вона походить з родини з театральним минулим, що охоплює вісім поколінь по материнській лінії, а її батько працює в медичній сфері. Її дитинство пройшло у житловому комплексі в Нуазі-ле-Гран (Сен-Сен-Дені). Творчий шлях Ферріє почався з формальної підготовки в танці, спочатку вивчаючи класичний та джазовий танець. Вона професійно займалася цим протягом десяти років, співпрацюючи з хореографами, такими як Філіп Декуфле, Редха та Рік Одумс. Знаковою подією на початку її кар'єри стало виконання ролі танцівниці на церемонії відкриття Зимових Олімпійських ігор 1992 року в Альбервіллі. Її формальна підготовка включала навчання в Консерваторії Парижа, починаючи з 1988 року, та відвідування циркової школи Академії Фрателліні. Вона також навчалася в Міжнародній школі театру Жака Лекока з 1996 по 1998 рік, закінчивши її у 1998 році. Кар'єра Фер'є включає роботу на сцені, у кіно та на телебаченні. Вона знялася в короткометражному фільмі *Sensuelle solitude* у 1995 році та зіграла головну роль у фільмі Ізабель Нанті «Сьогодні – Фер’є» у 2004 році. Її одноосібне шоу, також під назвою «Сьогодні – Фер’є», здобуло публічний і критичний успіх у 2006 році, за що вона отримала премію SACD за найкращу дебютну виставу одного актора. У 2007 році вона озвучувала персонажів в анімаційному телесеріалі *Moot-Moot*, а в 2008 році знялася в головній ролі у фільмі *Mademoiselle* (французька адаптація «Ladykracher»). До її фільмографії входять вісім фільмів, зокрема *Мадам Ірма* (2005) та *Micmacs à tire-larigot* (2009), де вона зіграла «гумову жінку». Вона також знімалася в численних інших фільмах і телесеріалах. У 2010 році її номінували на премію «Сезар» за найкращу жіночу роль другого плану. Зараз вона виступає зі своїм шоу «À ma place, vous Ferrier quoi?», у якому беруть участь четверо дрэг-артистів, і яке описують як «кабаре футрак а гого», що поєднує танець, акторську майстерність і спів з костюмами, такими як «cagole à roller» (дівчина на роликах) та «prof d’arts plastiques en nuisette» (викладач образотворчого мистецтва в нічному одязі). Нещодавно вона приєдналася до шоу M6 *Les Traîners* у травні 2024 року і буде головою журі на восьмому фестивалі короткометражних фільмів у Дінані у 2025 році.

Переглянути профіль

Підтверджено Не затверджені

Франція

Едді Кінг

Едді Кінг — франко-квебецький гуморист, комік та письменник. Народився 14 грудня 1982 року в Гуссайнвілі, Франція, і виріс у паризьких передмістях, зокрема в Гуссайнвілі, департамент Валь-д’Уаз. Його батьки родом з Конго, і він є кузеном Феміле Тшісекеді, президента Демократичної Республіки Конго. Едді Кінг — старший із двох дітей, має сестру. У 1995 році, у віці 13 років, він разом із сім’єю іммігрував до Квебеку, що стало значною зміною в його житті та вплинуло на його подальшу комедійну перспективу. З самого початку Едді Кінг проявив схильність до виконавських мистецтв. Під час навчання в коледжі він заснував реп-гурт Dögone Tribe разом з другом. Цей гурт отримав нагороду за найкращий реп-гурт на фестивалі Hip Hop 4ever у Монреалі в 2004 році. Він розвинув пристрасть до стендап-комедії після анімації шоу та двічі намагався вступити до École nationale de l’humour, але отримав відмову. Незважаючи на ці невдачі, він продовжував писати та виступати на відкритих мікрофонах. У 2007 році він отримав приз 'Coup de cœur' на конкурсі нових талантів Juste Pour Rire. Згодом у 2009 році він виконав номер під назвою 'Tintin au Congo' на Гала-вечорі Рашида Бадурі, за що отримав похвалу та співчуття від аудиторії. Того ж року його визнали 'відкриттям року' на фестивалі Juste Pour Rire. Едді Кінг представив свій перший сольний виступ під назвою «Едді Кінг» наприкінці 2011 року в театрі Сен-Дені у Монреалі та на шоу Coucous Comedy Show. Цей виступ подорожував до його 30-річчя у 2012 році, що призвело до виступів у Франції, Бельгії та Гаїті. Відтоді він з’являвся в численних телешоу, зокрема «Cliptoman», «L’Heure est grave», «Laugh Out Loud with Kevin Hart» та «Par ici l’été». Він також зіграв у фільмах, зокрема у бельгійському фільмі «Maroccan Gigolos» на початку 2013 року та у фільмі Дениса Аркана «La Chute de l’empire américain» у 2018 році. Едді Кінг активно гастролює Канадою, виступаючи французькою та англійською мовами, і з’являвся на численних гала-концертах Just For Laughs. Його вважають одним із провідних артистів у квебекській комедійній сцені. Його комедію описують як смішну та інтелектуальну, часто зосереджуючись на його сімейному житті, досвіді та переконаннях. Зараз він готує свій другий сольний виступ під назвою «Mokonzi».

Переглянути профіль

Підтверджено Не затверджені

Франція

Ерве Вільшез

Ерве Жан-П'єр Віллеше́з, народився 23 квітня 1943 року в Парижі, був французьким актором. Його батьками були Евелін Реччоні та Андре Віллеше́з; його батько був хірургом, який намагався знайти лікування карликовості Ерве, ймовірно спричиненої ендокринним розладом. Народившись під час нацистської окупації Парижа, він мав німецьке походження та трьох братів: Філіппа, Патріка та Жан-Поля. Він також є дядьком журналіста та телеведучого Томаса Віллеше́за. Вільче́йз спочатку прагнув кар'єри в мистецтві. У 1959 році він відвідував École des Beaux-Arts, а в 1961 році його роботи були виставлені в Музеї Парижа. У віці 21 року в 1964 році він переїхав до Нью-Йорка, щоб продовжувати малювати та займатися фотографією, поселившись у богемному районі. Він вивчив англійську мову, дивлячись телевізор, і працював митцем, художником та фотографом, а також моделював для фотографій для National Lampoon . Він з'являвся у неоф-бродвейських постановках і працював помічником, який обводив комікси для Harvey Comics між 1971 і 1973 роками, включаючи такі назви, як Casper та Richie Rich . Його кінодебют відбувся в 1966 році у франко-американському фільмі Chappaqua . Вільше́йз здобув міжнародне визнання завдяки ролі Ніка Нака у фільмі про Джеймса Бонда 1974 року Чоловік із золотим пістолетом , а згодом — як Татую в американському телесеріалі Острів фантазій з 1977 по 1983 рік, знявшись у 131 з 155 епізодів. Він також озвучував ноги Оскара, Бурчука, у Вулиці Сезам , починаючи з 1977 року. Його кар’єра включала участь у Аероплан II: Продовження (1982), Людина, що падає та Заборонена зона . Суперечка щодо зарплати призвела до його звільнення з Острова фантазій у 1983 році. Він з’явився посмертно в рекламі Heineken James Bond у 2015 році, а його остання телевізійна поява була на Шоу Бена Стіллера восени 1992 року. Е́рве Вільше́йз покінчив життя самогубством 4 вересня 1993 року в Голлівуді, Каліфорнія, у віці 50 років; його прах розсіяли біля мису Фермін.

Переглянути профіль

Підтверджено Не затверджені

Франція

Йоган Голден

Йоган Голден – багатогранна особистість з Норвегії, визнаний коміком, музикантом, колишнім політиком та теле-радіоведучим. Він спочатку здобув публічну увагу завдяки своїй роботі в радіопрограмі XL. Рання кар’єра Голдена також включала занурення в політику, оскільки він балотувався від Det Politiske Parti на виборах до норвезького парламенту 2001 року в Осло, проводячи кампанію зі слоганом «Твій раб у парламенті». Окрім цих занять, він є членом гурту DDR, демонструючи свої музичні таланти. Комічний дует Йона Голдена з Атле Антомсеном став значною частиною його кар’єри. Вони спільно вели телепрограму «En L.U.N. Aften med Golden og Antonsen» на каналі Metropol, а пізніше продовжили співпрацю на P4 з Misjonen, розвиваючи свою попередню радіопрограму. Раніше він також вів програму «Kommisjonen» на Kanal 24 разом з Атле Антомсеном. Наразі Йон Голден спільно веде комедійне ток-шоу «Golden Goal» з Генріком Елвестадом, яке виходить на норвезькому телеканалі TV2. Шоу зосереджується на спорті та містить інтерв’ю зі спортсменами, досліджуючи як знайомі, так і незвичайні спортивні заходи з усього світу. Шоу «Золотий гол» дебютувало у 2006 році, і протягом свого першого сезону в ньому знялися відомі гості, зокрема Оґе Гарейде, Джон Шітту, Арне Шейє, Лінн Гітмарк, Томмі Інгєбрігтен, Даві Ватне, Стале Солбаккен та Гунде Сван. Окрім телевізійної роботи, Ґолден також відомий своїми винахідницькими починаннями; у 2011 році він та Генрік Елвестад винайшли «бутфут» – веселу варіацію футболу, яку вони вперше представили в шоу «Золотий гол». Дослідження цими варіаціями шоу підкреслює грайливий підхід Ґолдена до комедії та розваг.

Переглянути профіль

Підтверджено Не затверджені

Франція

Мохамед Феллаґ

Mohand Fellag, також відомий як Mohamed Fellag, іноді просто Fellag або mohamed Saïd Fellag, був народився на 3 1 березня 1950 в Azeffoun, Алжир. Він працював актором, гумористом, режисером і письменником в Алжирі, і висловив себе в Кабилі, Арабському і французькому.

Переглянути профіль

Підтверджено Не затверджені

Франція

Ніколя Бедос

Французький артист Ніколя Бедо працює коміком, письменником, режисером та актором. Народився 21 квітня 1979 року в Нейї-сюр-Сен, походить із сім'ї, глибоко зануреної в мистецтво; його батько – гуморист Гі Бедо, а мати – сценаристка Жоель Берко. Він відвідував двомовну міжнародну школу та Ліцей Пастер, але рано покинув навчання без закінчення. З юних років Ніколя Бедо мав прагнення знімати фільми, і розпочав свою кар'єру у вісімнадцять років як читач та мистецький консультант для Canal+, працюючи під керівництвом Алена де Гріфа. Бедос здобув визнання у 2004 році як драматург, створивши чотири твори, серед яких успішна п’єса «Вихід зі сцени», яка гастролювала протягом двох років. На початку своєї кар’єри він співпрацював із батьком, співавтором скетчів для шоу, яке гастролювало Францією у 2000 році, та брав участь у виступі батька в Олімпії, коли йому було двадцять років. Його досвід роботи на телебаченні та радіо, включаючи радіопередачу на Oui FM та внески до «Semaine critique!» та «On n'est pas couché» з 2010 по 2015 рік, вплинув на його стиль письма, додавши гумор до його творів. У 2020 році він отримав премію «Сезар» за найкращий оригінальний сценарій. Ніколя Бедо зняв чотири фільми: Мр. та пані Адельман (2017), La Belle Époque (2019), OSS 117: Alerte rouge en Afrique noire (2021) та Mascarade (2022). Він написав сценарії до восьми фільмів, створив музику до чотирьох і виступив оригінальним сценаристом для двох. У жовтні 2024 року суд визнав Ніколя Бедо винним у сексуальному насильстві та призначив покарання у вигляді одного року позбавлення волі, включаючи шість місяців умовно, а також зобов’язав пройти лікування від залежностей та психологічну терапію. Це засудження, яке передбачає включення до списку сексуальних злочинців Франції, відбулося після звинувачень, що сягають 2018 року, і включало випадки, про які було повідомлено в 2023 році. Він заперечував свою роль сексуального агресора, пояснюючи свої дії надмірним споживанням алкоголю.

Переглянути профіль

Підтверджено Не затверджені

Франція

П'єр Дуглас

П’єр Дуглас, народжений П’єр Мелон 17 серпня 1941 року в Сен-Жермен-ан-Ле, є багатогранною французькою постаттю. Його друге ім'я, Дуглас, відображає захоплення батька актором Дугласом Фербенком. Він працює журналістом, шансоньє (пісенним виконавцем) та актором і визнаний як комік. Початок кар’єри Дугласа розпочався в липні 1970 року з журналістики, де він працював репортером для Europe 1, перш ніж приєднатися до RTL у 1973 році. У 1976 році він представляв новини регіонального телебачення на France 3 Limoges, а з січня 1977 року працював у політичній службі TF1. У липні 1977 року відбувся значний зсув, коли Дуглас перейшов до виступів на сцені після зустрічі з Тьєррі Ле Люроном. Він швидко здобув популярність, співведучи ранкове шоу France Inter разом з Анетт Павi з 1978 по 1982 рік. Потім відбулися численні телевізійні виступи, зокрема спільного ведення програми «Incroyable mais vrai!» на Antenne 2 з Жаком Мартiном у 1980 році та ведення програми «La Fortune du pot» на France Inter до її скасування у серпні 1982 року. Він також вів програму «Restez donc avec nous» на TF1 разом з Деніз Фабр та Гаркімором. У фільмографії Дугласа є театральні постановки з Робертом Мануелем та Бернардом Менезом, а також ролі у фільмах поряд з Жан Поіре, Мішелем Серальтом та Ліно Вентурою. Він з'явився у фільмі «Друга істина» (2003) та «Під сонцем», брав участь у водевілі в Театрі ослів у 2006 та 2007 роках, де зробив внесок у виставу «Саркозікс Галь». У 2013 році він зіграв головну роль у фільмі «Ніч зірок» та виконав головну роль в одноактній п’єсі Жана-П’єра Допаня «Професор!», яка мала прем’єру на Авіньйонському фестивалі. З 2016 року він регулярно знімається у телесеріалі «Сімейні сцени» в ролі Віктора. Він є членом Академії Альфонса Аллея з 2016 року та опублікував книгу «Ми ще не втомилися сміятися» у листопаді 2007 року. Музична освіта Дугласа включає одинадцятирічні заняття з диригуванням оркестром з Жан-Клодом Гартеманом, і зараз він бере уроки фортепіано в консерваторії Сен-Мор-де-Фоссе. Заплановані виступи з Адріаном Вашингтоном, Брюсом Брілянсом, Беном Катзнером, Хаджіджою Купер та Компаньйоном Тріппом.

Переглянути профіль

Підтверджено Не затверджені

Франція

Паскаль Легітімус

Французький актор, комік і театральний режисер Паскаль Лежтимус народився 13 березня 1959 року в 17-му окрузі Парижа. Внук коміка Дарлін Лежтимуса та племінник телевізійного продюсера Жезіпа Лежтимуса, він має родинні зв'язки з творчим середовищем. Він також пов’язаний з Етьєном Лежтимусом і є кузеном Лорана Вульзі. Його мати, Мадлен Камбуріан, була вірменським театральним костюмером, а батько, Тео Лежтимус, був актором антильського походження з ефіопськими коренями. Цей різноманітний родовід, здається, вплинув на його кар’єрний шлях. Участь Легітима в театрі розпочалася у старшій школі Клода Бернара в Парижі, де він здобув визнання як актор. У середині 1970-х років він заснував театральний клуб разом з Еріком Сіваняном та Даніелем Шиком. Пізніше у 1980-х роках він з’явився в Le Petit Théâtre de Bouvard як частина групи, спочатку названої 'Les Cinq de Bouvard'. Значного успіху він досяг починаючи з 1985 року як член комедійного гурту Les Inconnus, до якого також входять Дідьє Бурдон та Бернар Кампен. Гурт відомий своїми культовими скетчами, такими як ‘Rap-tout’ та ‘Télémagouilles’, і випустив у 1995 році критично та комерційно успішний фільм Les Trois Frères , отримавши премію «Сезар» за найкращий дебютний фільм. Він співпрацює з Дідьє Бурдоном та Бернаром Кампеном вже сорок років. Окрім роботи з Les Inconnus, Лежтитюс займався різними творчими проєктами. Він написав, зняв та спродюсував фільм Antilles sur Seine . З 1998 по 2003 рік він зіграв головну роль у поліцейському серіалі Crimes en série , а з 2006 по 2009 рік – батька родини в Les Tricheurs . Він також режисерував п’єси, такі як Plus si affinités , і зараз знімається у Non à l'argent! , починаючи з 2017 року. У 2011 році він виступив зі стендап-шоу під назвою Alone Man Show . Зараз він знімається у Le Duplex , прем’єра якого відбулася у лютому 2024 року, і яке повернеться 12 вересня 2024 року в Théâtre de Paris, а також у Le Bémol та Vols au Musée de la Croûte . Книга La Bible des Inconnus , яка документує їх сорок років спільної роботи, запланована для публікації 2 жовтня 2025 року. Він також бере участь у вебінарі під назвою 'Bas les Masques' з Ромео Курналем і захоплюється мушлями.

Переглянути профіль

Підтверджено Не затверджені

Франція

Чарльз Прінс

Французький актор і комік, Шарль Прінс, спочатку на ім’я Шарль Ернест Рене Петідемандж, народився в Мезони-Лафітт на 27 квітня 1872 року. Він розпочав свою кар'єру на сцені, отримавши перший приз за комедію. Його обличчя, відзначене кирпатим носом, добре підходило йому для зображення комічних ролей. Прінс спочатку виступав на сцені, а пізніше в 1908 році був залучений компанією Pathé Frères. Протягом усієї своєї кар'єри він працював актором, режисером і сценаристом. Прінс здобув міжнародну славу завдяки образу «Рігадіна», якого він створив у численних короткометражних фільмах режисера Жоржа Монка між 1910 та 1920 роками. Він знявся у понад 200 фільмах про «Рігадіна» між 1909 та 1920 роками, зображуючи персонажа, схожого на «Макса» Макса Ліндерa, обидва з яких зображували представників вищого класу, які постійно потрапляли у неприємності. Ця популярність зробила його другим за величиною кінозіркою у світі до Першої світової війни після Макса Ліндерa, і він вважався його суперником. Виконавець, відомий як Рігадін, мав різні міжнародні псевдоніми, зокрема Моріц у Німеччині, Віфлз у Англії та США, та Тартуфіні в Італії. Фільми з Прінсом включали Рігадін, кінорежисер (1912), Рігадін і собака баронеси (1912), Рігадін, кубістичний художник (1912), Рігадін на Балканах (1912) та Рігадін, дегустатор вина (1913). Хоча його популярність знизилася до 1920 року, принц продовжував зніматися у фільмах, часто у другорядних ролях. Він знімав такі фільми, як & Le Contrôleur des wagons-lits (1913) та & La Mariée récalcitrante (1916), а також спільно з Жоржем Монкою зняв декілька фільмів. Він також написав сценарій до & Rigadin reçoit deux jeunes mariés (1914). У його пізніших фільмах були зйомки у & A Royal Family (1915), & Kiss Me (1929), & Departure (1931), & His Highness Love (1931), & Buridan's Donkey (1932) та & His Best Client (1932). Принц одружився з Емілі Кемптон у 1900 році, з якою мав доньку Рене Петідемáнж (1901-1993); вони розлучилися у квітні 1905 року. Згодом він одружився з Емілі Страхам Кейджер у 1908 році, розлучившись з нею у 1909 році, а потім з Габріель Маршоу у 1909 році. Чарльз Принц помер 17 липня 1933 року в Сен-Мор-де-Фоссе, залишивши по собі спадщину, яка включає його праонука, режисера Кріса Убермана, та збереження двох короткометражних фільмів «Рігадін» у 2010 році.

Переглянути профіль