Глобальний каталог талантів

Довідник коміків

Переглядайте профілі коміків, біографічні резюме, країну походження та офіційні посилання.

1810 Коміки

Алексіс Ле Россіньйоль

Олексі Ле Росеньйо – французький комік, який народився 28 липня 1984 року в департаменті Де-Севр. Формувальні роки він провів у Нюї-ле-Об’є. Його шлях до комедії був непрямим; після закінчення школи з власним іменем, у 2007 році він поїхав на програму Erasmus до Мексики. Під час тривалої поїздки, яка тривала до 2016 року, він займався різною роботою, зокрема продавав принтери, працював у веб-стартапі, розповсюджував вино та сир, керував креперією та був торговцем випічкою. Цей період значно вплинув на його погляд на світ. Ле Росеньоль розвинув самобутній комедійний стиль, який описують як ексцентричний, недбалий та здавалося б наївний. Він прагне представляти сільську Францію через свою комедію, черпаючи натхнення з дитинства та досвіду. У 2013 році він почав виступати стендап у Мексиці, спочатку говорячи іспанською. Його робота принесла йому визнання, зокрема Гран-прі журі на фестивалі «Humour en Seine» у 2016 році та премію SACD на Паризькому фестивалі гумору у 2017 році. Він повернувся до Франції у 2016 році та швидко здобув популярність, виступаючи в Олімпії у 2018 році. З 2018 року Ле Росеньйол є щотижневим гумористом у програмі France Inter 'La Bande originale,' продовжуючи свої хроніки з дому батьків під час локдауну 2020 року. У 2021 році він запустив Breizh Comedy Tour – літній комедійний фестиваль, який у 2022 році розширився та охопив локації від Парижа до Бреста, і продовжив гастролювати Південно-Західною Францією у 2023 році. Тур використовує характерний фургон Renault Saviem 1984 року викрашеного в блакитний та рожевий кольори та заохочує відвідувачів приносити власні туристичні стільці. Його попереднє шоу 'Le Sens de la Vie' зібрало понад 80 000 глядачів. Зараз він працює над своїм новим шоу 'Un tantinet chamboulé par les choses,' яке досліджує теми штучного інтелекту, покращення людських можливостей, майбутніх умов життя та його недавній досвід батька – події, яку він спочатку не планував. Прем’єра шоу відбудеться в Парижі в Théâtre Gaîté Rive Gauche з 25 вересня 2026 року, після чого відбудеться турне по Франції, Швейцарії та Бельгії, що розпочнеться у січні 2027 року.

Переглянути профіль

Підтверджено Не затверджені

Франція

Гюгетт Дрейкаус

Угуетт Дрейкау – французька, а конкретно ельзаська, комедійна акторка та письменниця. Народилася як Марі Остер 26 серпня 1949 року в Доендорфі, департамент Бас-Рін, і наразі проживає в Гагену. Вона розпочала свою кар'єру спочатку працюючи вчителькою німецької мови, перш ніж перейти до письменництва та виступів. Її творчість глибоко укорінена в культурі Ельзасу, і вона подає свій гумор французькою, ельзаською та німецькою мовами. Її часто запрошують на вечірки та сімейні святкування, і вона любить осінній сезон та фестивалі вина. Комічний стиль Дрейкауса охоплює широкий спектр тем, часто черпаючи натхнення з місцевої преси та поточних подій. Вона створила близько десяти шоу та виступає з виставами "одна акторка". Вона писала колонки для Les Dernières Nouvelles d’Alsace та брала участь у радіопрограмах. Жіль Пудловскі описав її як 'стаханівку ударного типу' та сатирика з великим серцем. Її плідний вихід включає численні книги, такі як щорічний Alsamanach , і такі назви, як Le Monde d’Huguette (1997), Dame de cœur (1998), La passion selon Huguette (1999), Huguette, capitale de Noël (1999), Les Alsaciens (2002) та L’éternel Alsacien (2002). Вона також співпрацювала з Мішелем Шарве на книгах, таких як Maigrir en Alsace (2004) та Salaisons d’Alsace (2004), і з Джеком Мейєром на Marie-Rose (2012). Окрім сценічних виступів та опублікованих творів, Дрейкаус зберігає значну присутність у ЗМІ. Вона веде сегмент 'Лéоні' на France Bleu Elsass, коментуючи поточні події з гумором, водночас граючи роль Лéоні. Також вона має регулярний сегмент під назвою 'SHOW T’HEIM' на France 3 Alsace та співпрацює з Жаком Іжеліном на цьому каналі. З 2018 року вона викладає регіональну мову та культуру (РМК) у середній школі Жана-Жака Вальца в Маркольсгеймі. Її внесок охоплює розваги за межами традиційних ЗМІ; у 2017 році вона надала альзацькі елементи для атракціону Madame Freudenreich Curiosités в Europa-Park, включаючи такі концепції, як Gugelhupf та любляча бабуся, які тепер з'являються з динозаврами. Планується 26-серійний анімований серіал 'DINO MATES - Відпустка з мадам Фройденрайх' на KiKa, починаючи з січня 2026 року, який буде розповсюджуватися по всьому світу Studio 100. Вона також веде програму 'La Pépites des Canards', вироблена ICI Elsass, яка включає сегменти, такі як ‘A güeder Plat du jour’ та ‘d’Huguette leuijt Blog’, серед інших.

Переглянути профіль

Підтверджено Не затверджені

Франція

Гі Гроссо

Він виступав під псевдонімом Гійом Гроссо протягом усієї своєї кар'єри. З раннього віку він демонстрував інтерес до гумору та театру, натхненний французькими комедіями. Його перші спроби в виступі розпочалися у 1950-х роках з ролей у постановках бульварного театру, включаючи твори Жоржа Фейде та Марка Камолетті; однією з помітних ранніх появ була у 'Боїнг-Боїнг' у 1960 році, де було відзначено його комедійний талант. Кар’єра Гроссо значно змінилася після зустрічі з режисером Андре Юнебелем. Гроссо здобув значну популярність завдяки співпраці з Мішелем Модо, утворивши комедійний дует «Гроссо та Модо». Цей партнерський зв’язок привів до важливих ролей у кількох популярних серіях фільмів. Він знявся у трилогії «Три мушкетери» (1961) та «Ле Капітан», обидва режисерами яких був Гюнебель. Ймовірно, найвідомішою його роллю була роль Люсьєна Фугаса у серії фільмів «Жандарми», яка виходила з 1964 по 1982 рік разом із Луї де Фюнесом. Інші фільмографічні роботи включали роль офіціанта у «Великому ресторані» (1966) та зображення вірного поплічника у «Оскарі» (1967). Він також з’явився у «Л’Омме Оркестр» (1970), демонструючи свою універсальність. Протягом своєї кар’єри Гроссо продовжував виступати на сцені, знімаючись у постановках, таких як «Пусте місце» (1970) та «Нитка на лапі» (1980). Луї де Фюнес був для нього значним впливом, адже Гроссо захоплювався його комедійним драйвом та відчуттям гумору. Він також черпав натхнення з творів Саші Гітрі, Роберта Дері, Франсіса Бланша, Марселя Паньоля та Жоржа Куртліна. Ґійом Гроссо продовжував акторську діяльність до кінця 1990-х років, перш ніж помер 14 лютого 2001 року.

Переглянути профіль

Підтверджено Не затверджені

Франція

Етьєн Гроклод

Етьєн Гросклод, народжений як Фредерік Етьєн Гросклод у Франції, був багатогранною постаттю, відомою як журналіст, колонкарист і гуморист. Він розпочав свою кар'єру в Le Gaulois та згодом співпрацював з широким спектром видань, включаючи Figaro, Le Temps, L'Écho de Paris, La Liberté, Gil Blas, L'Illustration, L'Éclair та La Revue des deux Mondes. Гросклод також обіймав посаду директора Le Journal і La République française, демонструючи свою залученість до різних аспектів французької преси. Спочатку він писав під псевдонімом Філідор у Gil Blas, утвердившись таким чином у літературному ландшафті. Випуск творів Гросклода був надзвичайно великим, переважно у формі хронік, які публікувалися в багатьох газетах та журналах. З 1886 по 1892 рік він видав «Les Gaietés de l'année» – збірку, що включала хроніки та новини; ранні томи були проілюстровані Каран д’Ашем. Його стиль письма, який Жюль Лемаїр описав як “універсальну нешанувальність”, “вигадки діалектика” та “безглузду елегантність”, охоплював широкий спектр тем. Він досліджував такі різноманітні теми, як Луї Андріє, якого він порівнював з Відок і Рокамболем у «Les Gaietés de l'année», поряд із публікацією книг про президента Вілсона та Трансваальську війну. Гумор Гросклода був всюдисущим, навіть коли він розповідав про свої подорожі. Значні подорожі вплинули на творчість Гросклода. У 1896 році він вирушив у місію до Мадагаскару з Гальєні, відпливши на борту «Ян-Цзи» 10 серпня та провевши кілька місяців на острові. Згодом він подорожував до Трансваалю з Сесилом Родсом. Його опис Мадагаскару відображав його характерний гумор, унікально іронізуючи як над собою, так і над малагасійським народом, представляючи себе в грайливій манері. Гросклод отримав Орден Почесної Легії у 1913 році та одружився з Аліс Коен того ж року. Протягом усього життя він написав численні праці, і його спадок продовжує існувати завдяки публікаціям, таким як антологія, складена Полем Аккером, видана французькою мовою 1 листопада 2015 року.

Переглянути профіль

Підтверджено Не затверджені

Франція

Консуело-де-Гавіленд

Консуело де Гавіленд – багатогранна мисткиня, визнана акторкою, танцівницею та письменницею. Народилася 28 квітня 1955 року в Нью-Йорку і має як французьке, так і американське громадянство, що відображає її франко-американське походження. Походить з відомої родини виробників фарфору Гавіленд. Її раннє навчання включало класичний танець, з навчанням у Парижі та Софії. Вона знялася в серіалі «Леді Оскар» (1979), де зіграла партнерку Оскара на чорному балі, а пізніше – Лізу у фільмі «37°2 le matin» (1986). Інші помітні ролі у кіно включають Барбару у фільмі «Готель Рай» (1987), роль «високої брюнетки» у фільмі «Нестерпна легкість буття» (1988) та Корінн у фільмі «Не буди сплячого поліцейського» (1988). Вона також зіграла Лізелотте Вагнер у фільмі «Танцювальна машина» (1990) та Елізу «Краликом» Грімальді у фільмі «Без образи» (1992). Її телевізійні роботи включають роль в епізоді «Підлітковий період мистецтва» серіалу «Маґуї» (1991), а також участь у «Маґрет бачить подвійність» (2000) у ролі Жосетт Келлер та у «Луї, антикваріат» (2001) у ролі Бріджит. Вона також зіграла Бетті Ферсен у фільмі «Володар Зодіаку» (2006). У 1996 році вона зіграла головну роль у виставі «Паніка в Плацца» у Театрі Маріньї. Окрім акторської діяльності, Консуело де Гавіленд також є виданою письменницею, оскільки у 1987 році вона опублікувала роман «Бульвар Дондукова». Вона також знялася у фільмі «Приватна справа» (2002). Її професійне життя охоплює не лише акторство; вона представляє Російські залізниці у Франції та брала участь у відновленні залізничного сполучення між Парижем і Москвою. Вона також була акторкою у фільмі «Студентська лихоманка» (1982), спільному франко-німецькому виробництві про молодих людей, які викрадають автобус, щоб зустрітися зі своїми нареченими.

Переглянути профіль

Підтверджено Не затверджені

Франція

Маріон Мезадорян

Маріон Мезадорян — французька комедійна акторка, народилася 19 лютого 1987 року в Екс-ан-Провансі. Вона виросла у селі Сен-Канна неподалік від Екс-ан-Прованса, де її дитячі враження, зокрема супровід батька на ринки, вплинули на її спостережливий гумор. Її батько — родом з Вірменії, а мати — італійського походження. Вона навчалася театральній справі в Atelier du possible у департаменті Буші-дю-Рон, а пізніше переїхала до Парижа у 2005 році після отримання бакалаврату, щоб займатися акторською діяльністю. Вона продовжила навчання в Cours Florent та Point-Virgule, прагнучи виступати на сцені Point-Virgule, як її кумири, до яких належали Елі Каку, Гад Ельмалех і Флоренс Форесті. У цей період вона також брала участь у різних класичних та сучасних п’єсах. Кар’єра Меріон Мезадоріан розширилася за межі акторської діяльності, про що свідчить здобуття магістерського ступеня з культурних фінансів у Сорбонні. З 2016 року вона створила свою одноосібну виставу 'Pépites', яка принесла їй популярність та отримала нагороду SACD Fonds Humour у 2016 році. Вона також брала участь у радіопрограмах, таких як Europe 1, Rire et Chansons, Sud Radio та France Inter. Її робота охопила міжнародну арену, беручи участь у кількох фестивалях гумору з 2017 по 2018 рік, зокрема Voo Rire, ComediHa! Fest-Québec та Performance d'Acteur. У 2019 році вона виступила на Marrakech du rire та Montreux Comedy Festival, а пізніше того ж року відкривала шоу Олексія Люца у Folies Bergères. Вона також знімалася у фільмах, таких як 'Une belle équipe' (2020) та 'Si on chantait' (2021), а також раніше виконувала ролі у 'Super Z' (2013) та 'Les fines bouches' (2011). Наразі Маріон Мезадоріан виступає з одноосібним шоу під назвою «Гумор – ТРІСЬКИ – Маріон МЕЗАДОРІАН», або «Гумор – РОЗЛАМОВУЮЧИ ЯЗИК – Маріон МЕЗАДОРІАН». Цей спектакль мав прем’єру в La Pépinière у 2025 році та досліджує теми розчарування, звільнення та прагнення говорити. Шоу описують як смішне, приємне, дивовижне та зворушливе, і воно підходить для всіх вікових груп від 12 років. «Craquage» включає 15 персонажів, серед яких пекар, роздратована мати та закоханий чоловік, і поєднує гумор з емоціями, щоб дослідити внутрішні переживання. Її попереднє шоу «Pépites», яке демонструвалося з 2016 по 2020 рік у таких місцях, як Comédie des 3 bornes та Point-Virgule, також черпало матеріал з повсякденного життя та взаємодій. Обидва шоу мають тривалість 1 годину 15 хвилин. Вона продовжує гастролювати з «Craquage», заплановані виступи в Марманді 13 березня 2027 року та в Théâtre de la Renaissance 16 січня 2027 року.

Переглянути профіль

Підтверджено Не затверджені

Франція

Надія Роз

Надя Роз — французько-марокканська гумористка та акторка, народилася 14 липня 1979 року в Коломбі, у паризькому регіоні. Почала акторську підготовку у вісім років у La Cave du Théâtre de Colombes, що викликало ранній інтерес до виконавської діяльності. У 1992 році ненадовго брала участь у реп-гурті під назвою Les Holly Flips. Після отримання атестата про середню освіту вивчала Мистецтво сценічне у Сорбонні. Після закінчення навчання Надія Роз працювала секретарем, щоб підтримати себе, одночасно пишучи свої перші начерки. Вона дебютувала на сцені у 2008 році, а у 2009 році спільно з іншими коміками, зокрема Беренжер Крієф, заснувала комедійний клуб Le Connasse. Її стиль гумору поєднує спостереження за повсякденним життям, самоіронію та колоритних персонажів. Вона здобула визнання завдяки своєму шоу Ça fait du bien, яке вона виконувала протягом кількох років, кульмінацією якого став фінал в Олімпії у 2017 році, на який завітало понад 100 000 глядачів. Вона знімалася у фільмах, таких як «Ле Мітос» (2010), де зіграла Насе́ру, та «Нові пригоди Попелюшки» (2017), де вона втілила Бланш-Неж. Її телевізійні роботи включають ролі у «Бреф», «Сцени з повсякденного життя», «Першокурсник», «Шкільне життя», «Центральний відділок» (2016–2019) та інших. У 2015 і 2017 роках вона брала участь у Марракешському фестивалі комедії, після того як її помітив Жамель Деббуз, отримавши нагороду «Відкриття року» в 2015 році. У 2014 році вона виграла як приз глядачів, так і приз журі на Фестивалі гумору Мон-Блан. Зараз вона регулярно з’являється в шоу «Tout le monde a son mot à dire» на France 2 та гастролює з новим одноосібним шоу «La Fille du 7ème». У 2025 році вона зіграє капітана Несс у телевізійному детективному фільмі «Ness et Rayan : Le droit chemin».

Переглянути профіль

Підтверджено Не затверджені

Франція

Нуреддін Бікр

Нуреддін Бікр, марокканський актор і комік, народився 11 лютого 1952 року в районі Дерб Султан міста Касабланка. У чотирнадцять років, у 1967 році, він розпочав свою професійну кар’єру, ставши членом трупи «Аль-Ухува аль-Арабія». Він отримав навчання в школі Таєба Саддікі під керівництвом Таєба Саддікі. Раннє навчання Бікра та участь у театральних групах заклали основу для плідного кар’єри, яка охопила десятиліття і включала як сцену, так і кіно. Визнаний як видатна постать марокканського кіно, він глибоко вплинув на ландшафт марокканських розваг. Бікр дебютував як комік з Masrah al hay у 1990-х роках, досягнувши значного успіху в цей період. Він був відомий своїм гумором та адаптивністю, виступаючи з групою 'Al Hay Theater' та знімаючись у кількох театральних постановках. Серед них особливо помітними були ‘Charrah Mallah’ та ‘Hab w Tben’, причому ‘Charrah Mallah’ часто згадують як одну з його найкращих театральних робіт. Його універсальність охоплювала й телебачення, де він з'являвся в численних мильних опер і ситкомах, зокрема у популярному 'Sirb al Hamam' (1998), який відзначив режисерський дебют Рашида Ель Уалі. Він також зіграв головну роль у ‘Serb al Hamam’ (1998) разом з Рашидом Ель Уалі. Протягом своєї кар'єри Бікр брав участь у різноманітних фільмових та телевізійних проєктах. Він знімався у фільмі 'Зефт (Асфальт)' (1984) режисера Таєба Саддікі, та у 'La Garde du corps' (1984). Пізніше він з’явився у 'Les griffes du passé' (2015). У 2021 році він зіграв роль у ситкомі 'Zawajtoka Nafis', де його частина помітно не передбачала діалогів. Він помер у п’ятницю, 2 вересня 2022 року, у віці 70 років, після боротьби з тривалою хворобою, яка вплинула на його здатність говорити. Марокканська професійна спілка театральних діячів висловила співчуття після його смерті, і його було поховано на кладовищі Рахма в Касабланці. Незважаючи на чутки про його смерть від раку горла у 2019 році, які виявилися неправдивими, смерть Бікра ознаменувала кінець кар’єри, яка значно сприяла марокканському розвагам.

Переглянути профіль

Підтверджено Не затверджені

Франція

Олів'є Штайнер

Жером Лєон, який називає себе Олів'є Steiner, народився. 15 лютого 1976 в Тарбес, Франція. Працює письменником, режисером і радіопродюсером.

Переглянути профіль

Підтверджено Не затверджені

Франція

Отто Веселі

Отто Весселі, народився 13 травня 1945 року в Льобені, Австрія, є ілюзіоністом та гумористом із подвійним австрійським та французьким громадянством. Він почав виступати близько 16 років, спочатку працюючи у хімічній компанії під час навчання та розважаючи на ярмарку «Віденський Пратер» з 16 до 23 років. З 1968 по 1970 рік він виступав у «Variety Feigel», а пізніше – у шоу «L'Apollo» на Віденському Пратері. Веслі відомий своїм комедійно-ілюзіоністським шоу під назвою «Принц елегантності», яке характеризується хаотичним сміхом. Він спеціалізується на ілюзіонізмі з використанням тростини та лез бритв, пропонуючи близькостійку магію, сценічну магію та кабаретні виступи. У 1972 році він виграв «Щит Британського кільця» на Конвенції Британського кільця в Лландудно, Уельс. Він провів три роки, виступаючи в кабаре Le Lucky Strip у Парижі, а в 1973 році з’явився в Olympia у Парижі як відкриття для Мірейль Матьє. Його виступи часто включають елементи абсурду та радості, натхненні сюрреалістом Жаном Коктуа. Його описують як абсолютно ексцентричного, і його магія відображає цю особистість. З початку 1970-х років Весселі проживає в Парижі та виступає на різних майданчиках у всьому світі, зокрема в кабаре «Crazy Horse» протягом семи років (1984–1993) та в «Мулен Руж» – 20 років. У 1983 році він працював із Сюзанною Сомерс і Харо у кабаре-шоу «Moulin Rouge» готелю Hilton у Лас-Вегасі. У 1993 році він отримав нагороду «Mandrake d'Or», а в 2013 – «Mandrake de Cristal». Отто Весселі часто виступає з Хрістою і вважається одним із найвідоміших та найшанованіших французьких ілюзіоністів у світі. Зараз він виступає в кабаре-шоу під назвою «Cabaret Magique» з Еріком Антуаном, як продемонстровано 26 вересня 2023 року, і виступить на «Spectacle de magie folle et comique» 18 липня 2023 року. Біографія про нього має назву «Une Star Comme Tout Le Monde».

Переглянути профіль

Підтверджено Не затверджені

Франція

П'єр Пальмад

П’єр Пальмад, народився 23 березня 1968 року в Бордо, Франція, — багатогранний французький розважальник. Він виступає як актор, комік, режисер сцени та драматург. Навчався у школах Поля Антена, Альона Форньє та Мішеля Монтеня в Бордо, але покинув підготовчі курси HEC, щоб розпочати кар’єру в Парижі. Пальмад здобув визнання як гуморист у другій половині 1980-х років, спочатку беручи участь у шоу скетчів, а згодом з’явившись у телешоу & La Classe & у 1988 році. Його комедійний стиль часто передбачає зображення неприємних або дратівливих персонажів, і він відомий своїм стилем комедії, що включає персонажів та ситуації. У 1990-х роках Пальмад перейшов до написання та виконання власних стендап-номерів і написав п’єсу Pièce montée для Жакелін Мойлен у 1991 році. Він співпрацював з Меріль Робен та Мішель Ларок над серією п’єс Ils s'aiment , які дебютували в 1996 році та продовжилися у 2001 році. Ці постановки були номіновані на премії Мольєр, престижну французьку театральну нагороду. Пальмад також писав для таких артистів, як Жан-Марі Біґар, Мімі Маті та Гі Бедо. Кар'єра Пальмаде виходить за межі сцени; він знявся у 67 фільмах та написав сценарії до 12 фільмів, зокрема співавтором Pédale douce та Pédale dure . Він зіграв Ассурансетурікса у фільмі Астерікс і Обélix проти Цезаря (1998) та виконав роль Жака Шазо у біографічному фільмі Саган (2008), який отримав негативні відгуки. З 1993 по 2021 рік він брав участь у шоу Enfoirés . Він вів комедійне шоу скетчів Made in Palmade на France 3 з вересня 2007 року по грудень 2007 року. В останні роки його життя позначене юридичними та проблемами зі здоров'ям; у 2019 році він зізнався у стражданнях від наркоманії та зіткнувся з обвинуваченнями, пов’язаними з наркотиками. У лютому 2023 року він потрапив в серйозну автомобільну аварію, перебуваючи під впливом кокаїну, що призвело до тяжких травм інших людей та смерті дитини. Станом на листопад 2024 року, у віці 56 років, він перебуває в закритому лікувальному центрі з електронним наглядом, проти нього висунуто звинувачення, зокрема у заподіянні тяжких тілесних ушкоджень та не навмисному вбивстві.

Переглянути профіль