Глобальний каталог талантів

Довідник коміків

Переглядайте профілі коміків, біографічні резюме, країну походження та офіційні посилання.

1899 Коміки

Алекс Метайєр

Олекс Мет’є, народжений як Александр Марсель Жак Мет’є 19 березня 1930 року в Берре-летанзі, був французьким гумористом. Його батьки переїхали з родиною до Алжиру в 1936 році, де він провів formative роки, поки не повернувся до Франції в 1945 році після Другої світової війни. Він рано проявив музичні здібності, отримавши першу премію за гру на кларнеті та працюючи музикантом, перш ніж зайнятися іншими ролями, такими як аніматор, староста села та менеджер з розваг у Club Med. Мет’є почав свою кар’єру на початку 1960-х років, виступаючи в кабаре, і здобув значну популярність, відкриваючи виступи Жоржа Брассена в Бобіно у 1964 році. Він продовжував зміцнювати свою репутацію, беручи участь у радіошоу «L'Oreille en coin» з 1966 по 1968 рік та виступаючи в різних престижних театрах, зокрема в Театрі міста, Олімпії та Казіно де Парі. Його комедійний стиль передбачав носіння білого костюма на сцені та спостереження за звичайними людьми, часто включаючи «pied-noir» акцент з часів перебування в Алжирі. Він також представляв шоу в Бобіно, зокрема «Les femmes et les enfants d’abord» у 1983 році. Протягом своєї кар'єри Метьє створив численні сольні шоу, починаючи з 'Mémoire d'un amnésique' у 1975 році, за якими послідували такі назви, як 'Nous on s'aime,' 'La Vie en VO' та 'Merci disco.' Він зняв три фільми: 'La Vie des seins' (1973), 'Le bonheur se porte large' (1988) та 'Mohamed Bertrand-Duval' (1991). У 1993 році його шоу 'L'Opéra comique' принесло йому Grand Prix de l'humour від Sacem та номінацію на найкращого гумориста на Victoires de la musique. Його останнє шоу, 'Alex perd la tête,' представлене у 2000 році в Théâtre du Palais Royal, було позначене професорським тоном і роздумувало про ставлення людей. Алекс Метьє помер 21 лютого 2004 року в Левваллуа-Перре від раку і похований на кладовищі Монпарнас; вулиця в Берре-л’Етан носить його ім'я.

Переглянути профіль

Підтверджено Не затверджені

Франція

Александр Астьє

Олександр Астьє — багатогранний французький митець, народжений 16 червня 1974 року в Ліоні. Універсальна особистість, він виконує ролі гумориста, сценариста, композитора, режисера, монтажера, письменника та також актора. Його батьки, Льонель Астьє та Жоель Севілья, також є акторами і продюсерами, що сприяло його ранньому зануренню в світ виконавських мистецтв. Сімейний бекграунд Олександра Астьє включає батьківське походження з регіону Жеводан і материнське коріння італійсько-іспанського походження, а також він є зведеним братом актора Симона Астьє. Творчий шлях Астьє почався з формальної музичної освіти; він навчався музиці в Ліонській консерваторії з шести років, зосереджуючись на контрабасі, оркестровці та хорах, а пізніше відвідував Американську школу сучасної музики в Парижі у 1989 році. Він також вивчав акторську майстерність та написання сценаріїв. До його ранніх робіт входять написання та виконання в п’єсах, таких як «Le Jour du froment» та «Nous crions grâce», а також співавторство, гра в та написання музики для короткометражних фільмів, таких як Soyons sport та Un soupçon fondé sur quelque chose de gras у 2001 році. Короткометражний фільм Dies Irae , знятий ним у 2002 році, послужив основою для його найвідомішого творіння – Kaamelott . Він переважно відомий завдяки Kaamelott , телесеріалу, який він створив, зняв, написав сценарій, монтував, складав музику та в якому зіграв головну роль з 2005 по 2009 рік, спочатку трансльованому на M6. Чотири з його семи дітей знялися у шоу. Астьє також зіграв ролі у фільмах, таких як Hey Good Looking! (2006), Астерікс на Олімпійських іграх (2006), LOL (2009) та Всі троє нас (2015). Він зняв David et Madame Hansen (2012) та спільно зняв анімаційні фільми Астерікс: Обителі богів (2014) і Астерікс: Секрет чарівного зілля (2018). Він також виступав у гумористичних шоу, таких як Que ma joie demeure! (2012) та L'Exoconférence (2014). Наразі він адаптує Kaamelott у трилогію фільмів, перший з яких, Kaamelott: Premier Volet , вийшов у 2021 році. Він також планує видати серію коміксів Kaamelott Résistance , щоб заповнити прогалину між телесеріалом та майбутніми фільмами, і зйомки цього проєкту розпочалися в січні 2019 року. Александр Астьє володіє замком в Ардеші, де зберігає свої музичні інструменти.

Переглянути профіль

Підтверджено Не затверджені

Франція

Альберт Алгуд

Альбер Альгуд, народився 23 березня 1950 року в Аньєри-сюр-Сен, є французьким гумористом із різноманітною та тривалою кар’єрою. Він походить з родини письменників; його батько — Франсуа-Марі Альгуд, а він є онуком ще одного Альберта Альгуда, обох авторів. До того, як здобув популярність у комедії, Альгуд працював учителем французької мови з 1976 по 1988 рік, викладаючи в О-де-Сен, Ла-Рош-сюр-Форон та Пуасі. У ранні роки свого життя він брав участь у короткочасних періодах політичної активності, зокрема був залучений до «Акції Франції» та пізніше до «Пролетарської лівиці», хоча покинув їх через ідеологічні розбіжності. Комічна подорож Алгуда розпочалася на радіо, спочатку з "Контрабанди" в Аннесі близько 1970 року. Широке визнання він здобув завдяки своїй роботі над програмами Canal+, такими як Nulle Part Ailleurs та Karl Zéro , де зіграв персонажа Пінтімберта разом з Карлом Зеро. Він також брав участь у написанні скетчів для Nulle Part Ailleurs з Антуаном де Консом та Лораном Шалюмо. Між 1989 та 1990 роками Антуан де Конс, Карл Зеро та він спільно вели комедійну радіопрограму, що транслювалася на RFM. Його гумор описують як абсурдний та ерудований, поєднуючи сатиру та культурні посилання, і він відомий своїми пародіями політичних діячів, таких як Ху Цзіньтао, Володимир Путін та Усама бен Ладен. Він також спільно створив псевдо-новини Zérorama з Крістофом Бертіном у 1994 році та з’являвся в сатиричній новинній програмі Карла Зеро, Le Vrai Journal de Karl Zéro . Кар'єра Алгуда продовжує розвиватися. З 1999 по 2002 рік він вів культурну програму La partie continue на France Inter. Він написав численні книги, зосереджуючись особливо на світі Тінтіна, включно зі словником проклять капітана Гадда та несанкціонованою біографією мадам Кастафіор. У 2023 році він видав Le Prof qui a sauvé sa vie , автобіографічну комічну стрічку. Наразі він з'являється як «Père Albert» у програмах France Inter Le Fou du roi та À rebrousse poil , і є колористкою в La Bande originale з 2015 року. Його син Боні був діагностований з аутизмом приблизно за 27 років до теперішнього часу, про що Алгуд відкрито говорить. Він залишається плідним автором, написавши близько десяти книг, присвячених Тінтіну, включно з Le dictionnaire amoureux de Tintin , що оспівує Ла-Рош-сюр-Форон.

Переглянути профіль

Підтверджено Не затверджені

Франція

Альберт Месле

Альбер Меслей — французький гуморист, народився 9 травня 1956 року. До того, як присвятити себе комедії, Меслей працював програмістом-аналітиком і системним аналітиком, вважаючи останню роботу незадовільною. Він вивчав економіку та почав виступати в невеликих закладах і бістро в Бретані. Стиль комедії Меслея характеризується абсурдом, каламбурами та нелогічними міркуваннями. Його гумор поєднує в собі гри слів, імітації таких постатей, як Еміль Золя, Ганді, Жан Мулен, Пліній Старший та банкір Христофора Колумба, а також загальне відчуття абсурду. Його часто вважають патафізиком і спеціалістом з патафізики. Він переїхав до Парижа в 1996 році, після звільнення з роботи в 1993 році. Виступав на таких майданчиках, як Point Virgule, Café de la Gare та Théâtre Trévise. У 1995 році він отримав нагороду Devos d'Or на Фестивалі Monnaie, яку вручив Раймонд Девос. Протягом своєї кар’єри Меслай з’являвся в численних радіо- та телепрограмах, зокрема у програмі Стефана Берна «Le fou du roi» на France Inter з 2001 по 2003 рік, у програмі Патріка Себастьєна «Etonnant et Drôle» у 1996 році, у програмі Мішеля Дрюкера «Faites la fête» з 1997 по 1998 рік та у програмі Лоранс Бокколіні «Rien à voir» між 1999 та 2000 роками. Багато телепрограм є результатом його творчості, зокрема «L'Albertmondialiste», «Albert Meslay au Point-Virgule», «Je pense, mais je ne me comprends pas», «Je délocalise» та «La joyeuse histoire du monde». Він також опублікував «La Cosmochérette» у 2000 році, перероблений випуск якого вийшов у 1980 році. Меслай є членом Академії Альфонса Аллея та знявся в телесеріалі «C'est la crise» у 2013 році та у фільмі «Salauds de pauvres» у 2019 році. Він продовжує гастролювати, його найновіше шоу «Je n’aime pas rire, ça me rappelle le boulot», створене у 2023 році, все ще демонструється у 2026 році.

Переглянути профіль

Підтверджено Не затверджені

Франція

Альма Брамі

Альма Брамі – французька письменниця, відома своєю роботою як романістка та драматург. Першу визнання вона здобула у 2008 році з виданням роману «Без неї», який отримав численні нагороди. Після цього початкового успіху вона продовжувала публікувати романи, зокрема «Вони залишили її там» у 2009 році та «Поки ти щаслива» у 2010 році. Ці перші три романи були перекладені та видані в Китаї у вересні 2011 року, що розширило її читацьку аудиторію на міжнародному рівні. Вона ще більше розширила свій літературний виклад романами «Це для твоєї користі» у 2012 році та «Лола» у січні 2013 року, а також «Я мала принести квіти» у 2014 та 2016 роках. Творчі починання Брамі не обмежуються романами. У 2011 році вона опублікувала свою першу дитячу книжку 'Moi, j’aime pas comme je suis.' Вона також написала монолог 'Mardi c'est le jour du poulet' для фестивалю 'Le Paris des femmes' у 2016 році, який згодом був переписаний як 'L’Ombre' того ж року. Її останніми роботами є роман 'Ils sont moi, je suis eux,' виданий у 2023 році. Крім того, Брамі є письменницею для фільмів та співавтором сценарію до 'A Dangerous Game' з Карін Сілла. Ця драма, зосереджена на парі та їхньому гості, виробляється Thelma Films і запланована до виходу у Франції 20 січня 2027 року під назвою 'Un jeu dangereux,' з планованою кіноадаптацією її роману 'Qui ne dit mot consent'. Твори Брамі також охоплюють дитячу літературу, зокрема книгу «Je ne veux plus être un loup» («Я більше не хочу бути вовком»), призначену для дітей віком від 3 років і старше. Ця книга, проілюстрована Орельє Гран, розглядає упередження та стереотипи щодо тварин через історію, де різні тварини — зокрема вовк, свиня, коза, слимак, черв’як, крокодил, ведмідь і миша — повстають проти своїх негативних репутацій та організовують вечірку, щоб піклуватися одне про одного. Книгу описують як оду свободі та братерству, заохочуючи читачів звільнитися та бути собою. З 2024 року вона веде інтерв’ю в рамках серії «Alma invite», продовжуючи свою взаємодію з аудиторією та колегами-творцями.

Переглянути профіль

Підтверджено Не затверджені

Франція

Жан-Гугі Лім

Жан-Гугі Лім, народився 2 8 грудня 1958 року в Монферлілі, є французьким актором, який взяв перші кроки на Théâtre de Bouvard; Він також працює директором та письменником.

Переглянути профіль

Підтверджено Не затверджені

Франція

Жан-Гі Фехнер

Жан-Ґі Фехнер, народився 2 березня 1947 року в Ажені, Франція, є багатогранним артистом. Він ідентифікує себе як актор, гуморист, композитор, барабанщик та продюсер. Його сім’я включає брата, Крістіана Фехнера, який також є продюсером, та сина, Себастьяна Фехнера, який займається тією ж професією. У 79 років він наближається до свого 80-го дня народження 2 березня. Кар'єра Фехнера розпочалася у червні 1966 року, коли він приєднався до музичного гурту Les Charlots, спочатку відомого як Les Problèmes. Він замінив Дональда Рьобена на посаді барабанщика та залишався членом гурту до червня 1976 року. Протягом цього часу Les Charlots здобули визнання завдяки пародіям на пісні з підтекстом і досягли значного успіху у кіно, зокрема знявшись у фільмах La Grande Java , Les Bidasses en folie та Le Grand Bazar . Гурт зазнав декількох змін назви, перш ніж остаточно зупинитися на Les Charlots. Варто зауважити, що Les Problèmes відкривали концерт The Rolling Stones у 1966 році. Він покинув гурт після зйомок фільму Bons baisers de Hong Kong . Після виходу з гурту «Les Charlots», Фехнер працював у Studios Fechner разом зі своїм братом. Його фільмографія включає участь приблизно в десяти фільмах між 1970 та 1975 роками, а також епізодичні ролі в пізніших постановках, таких як Trop c'est trop та Au bistro du coin . Він також зіграв головні ролі у фільмах, таких як Fools Run Amok in Spain (1972) та The Cardboard Box (2004). Фехнер писав музику до кількох фільмів, зокрема Les fous du stade , Les Charlots font l'Espagne та Bons baisers de Hong Kong . Він керував рекламною кампанією для Les Bronzés 3 . У 1975 році він виступав як актор і музичний продюсер у фільмі Best Kisses from Hong Kong . Він брав участь у документальному фільмі 2013 року Les Charlots Intime та возз'єднався з «Les Charlots» у травні 2016 року, щоб відсвяткувати свою 50-ту річницю, виступаючи наживо після перерви майже в 40 років. Він знову приєднався до «Les Charlots» у 2014 році та залишається членом гурту. Кар'єра Фехнера охоплювала 43 роки та включала виступи в телесеріалах і фільмах. Він з’явився у програмі Vivement dimanche з Les Charlots у 2008 році та став членом 'Les Grosses Têtes' у 2013 році. У 2014 році він взяв участь у музичному круїзі для людей похилого віку до Іспанії та опублікував книгу Définitivement Charlots у 2012 році. Він зіграв у п’єсі Les Vieux fourneaux у 2022 році. У 2022 році Фехнер переніс інсульт (AVC). Зараз він веде тихе життя подалі від камер.

Переглянути профіль

Підтверджено Не затверджені

Франція

Жан-Жак Пероні

Жан-Жак Пероні — французький гуморист, народився 21 лютого 1953 року, хоча деякі бази даних стверджують, що він народився у 1955 році. Він виріс у Парижі та навчався в ліцеї Вольтера в 11-му окрузі. Його батько, Віктор Пероні, був спортивним журналістом, який працював у виданнях, таких як L'Equipe, France Football та Football magazine. Пероні розпочав свою кар’єру з написання п’єс для кафе-театрів у 1970-х роках, іноді разом із Жан-Полем Севром та іншими гумористами, такими як Жан-Юґ Лем. Він одружений і має сина на ім’я Жуль. Комічний стиль Пероні характеризується каламбурами та грою слів, часто його описують як людину з гострим язиком і оптимістичним мисленням. Він писав та виставляв п’єси, зокрема 'Couple moi l'souffle' (1979), 'Les blaireaux sont fatigués' (1982) та 'J'aurais pu être votre fils' (1982). З 1982 року він брав участь у телешоу 'Le Théâtre de Bouvard'. Він також писав для журналів, таких як Hara-Kiri та La Grosse Bertha. Його часто називають Пероні. Його творчість описують як гостру, але смішну, і він не шкодує нікого – жінок, митців, політиків чи табуйовані теми. Значна частина недавньої кар’єри Пероні була зосереджена навколо його співпраці з Лораном Жерою. Вони спільно вели програму «En route vers l'an débile» на Europe 1, а пізніше – «Le Grand Juron» та «Un doigt dans l'actu» на RTL починаючи з 2007 року. Вони створили перше сольне шоу Лорана Жери у 1999 році та продовжували співпрацювати над наступними шоу. Він написав три CD, виконані Лораном Жерою: «Ma cabane au fond du jardin» (сингл) та компіляції «RTL Élections matinales» та «Élections matinales volume 2». Пероні був постійним учасником радіошоу «Les Grosses Têtes» з травня 1998 року по квітень 2021 року, чотири рази вигравши Le Grand Concours des Grosses Têtes (2004, 2005, 2006, 2008). У березні 2021 року він публічно розкритикував «Les Grosses Têtes» та Лорана Рук’єра, що призвело до його відходу після 22 років. Він є автором кількох книг, зокрема «Les Carnets d'un malfaisant» (2004) та «Remettez-nous ça» (2008).

Переглянути профіль

Підтверджено Не затверджені

Франція

Жан-Марі Proslier

Жан-Marie Proslier, народився 2 5 лютого 192 8 в Монаргіс (Loiret) і загинув 15 листопада 1997 в Évreux (Eure) був французький актор, гуморист і письменник. Якщо він ніколи не відіграв нічого, але другого рівня ролей в кіно, він здатний розкрити своє почуття комедії в багатьох ескізах і навіть в рекламних оголошеннях. характер, що робить його найбільш незабутнім у 21 столітті, є Солкарлус, центральна фігура рекламного місця "Le Péplum", спрямованого на Dino Risi для просування Теричного миючого засобу від S.C. Johnson.

Переглянути профіль

Підтверджено Не затверджені

Франція

Жан-Марі Бігард

Жан-Марі Біґар, народився 17 травня 1954 року у Фонтен-Лійєр, департамент Об, є французьким коміком, актором, письменником і режисером. Зараз йому 72 роки. У його сімейному минулому – четверта та остання дитина з скромної родини; його батько був м’ясником, який припинив роботу через проблеми зі здоров’ям, а мати працювала на субпідряднику автомобільної промисловості. Літня пора проводилася на фермі в Об у бабусі та дідуся по материнській лінії. Біґар мав труднощі зі школою, повторював четвертий клас, але отримав диплом BEP з загальної механіки у 16 років. Він коротко працював на заправці, а пізніше відкрив бізнес з перепродажу старих Citroën Traction Avants. До раннього досвіду входили робота на фабриці для отримання допомоги по безробіттю та робота барменом у Труа, щоб підтримати свою матір, яка страждала від серйозного захворювання. Біґар розпочав свою кар’єру з виступів стендап-комедіантом та написанням скетчів для різних програм. Широке визнання він здобув у середині 1980-х років і написав понад 100 скетчів для шоу «The Class» з Лораном Баффі. Він також писав для комедійного гурту Dummies у програмі «Ніде». Його сольні виступи, починаючи з «Ти сказав Біґар» (1988), відомі у Франції своєю вульгарністю та провокативністю. Протягом усієї кар’єри Біґар знявся в численних фільмах, зокрема «Філософале» (2001), «Клерамбар» (2010), «Професійні секрети доктора Апфельглюка», «Арлетт», «Скриня» та «І зараз… пані та панове» (2002). Він також озвучив Біффі у французькій версії фільму «Маленький Нікі» та зняв, написав і зіграв головну роль у фільмі «Духовна сестра» (1999). Найкращий рейтинг на Rotten Tomatoes для його робіт – «І зараз… пані та панове» з рейтингом 47%. Кар'єра Біґарда охоплює не лише кіно та телебачення; він виступав у Паризькій арені «Берсі» та на стадіоні «Стад де Франс». З 2014 по 2016 рік він вів радіопередачу «Les pieds dans le plat» на Europe 1. Його особисте життя включає шлюби з Клодією Біґар (1991-2009) та Лолою Маруа (з 2011 року), з якою він виховує двійнят на ім’я Жуль, Флоріан Журда та Белла, а також дочку Сашу. Лола Маруа публічно захищає право Біґарда на свободу слова та описує їхні стосунки як «неумовний зв'язок». Останнім часом Біґар стикається з проблемами зі здоров’ям, включаючи падіння у березні 2024 року, подальші труднощі з ходьбою, реабілітацію та оприлюднення інформації про три інсульти (AVC) у липні. Зараз за ним ведеться належний медичний нагляд і він з’являвся з Лоран Баффі. Незважаючи на ці занепокоєння, Лола Маруа ділиться оновленнями щодо його самопочуття, і нещодавно він з’явився на «Tout beau tout n9uf» 9 червня 2026 року, де його описували як людину у добрій формі.

Переглянути профіль

Підтверджено Не затверджені

Франція

Мюріел Робін

Мюріель Робен — французька гумористка, акторка, режисерка та театральна режисерка, яка народилася 2 серпня 1955 року в Монбрізоні (Луара). Її батьки, Антуан Робен та Аїмє Марі Жозефін Рембо, були торговцями взуттям. Вона була наймолодшою з трьох дочок, мала двох сестер, Нідію та Мартін. Після боротьби зі школою та двічі не склавши бакалаврату, вона працювала продавцем взуття у сімейному магазині з 1975 по 1976 рік. У 1977 році вона переїхала до Парижа, щоб вивчати акторську майстерність у Cours Florent, а згодом була зарахована до Національного вищого консерваторії театрального мистецтва Парижа, закінчивши навчання в 1980 році з відзнакою. Після закінчення консерваторії вона ненадовго повернулася до продажу взуття в Сен-Етьєні. Її кар'єра отримала поштовх, коли вона приєдналася до театральної трупи Роже Лурé, Les Baladins en Agenais, у Монклар у 1981 році, де познайомилася з Елі Семуном та Енні Грегоріо. Комічний стиль Мюріель Робін передбачав співпрацю з П’єром Пальмаде, якого вона вважала своїм чоловічим альтер его. Вона співавторила та виступила у виставі «Мама або дай мені свою білизну, я запущу пральну машину» у 1987 році, а ширше визнання здобула завдяки телешоу «La Classe» наприкінці 1980-х років. Її перший сольний виступ, «Les majorettes se cachent pour mourir», відбувся в 1988 році під режисурою Роже Лурé. У 1990-х роках вона знімалася у п’єсах, таких як «Tout m’Enerve», «Bedos-Robin», «Feu la Ma La Mère» та «On purge Bébé», а також зіграла головну роль у фільмах, таких як «Les Visiteurs 2» у 1997 році. У 2007 році вона отримала Міжнародну премію Еммі за свою роль у телефільмі «Марі Беснар, отруєниця». З 2001 року вона бере участь у діяльності «La Chaine de l’Espoir» та підтримувала концерти Enfoirés з 1992 по 2007 рік. Зараз вона готується до нового шоу, яке поєднує сюрреалістичну фантазію з чутливою поезією, прагнучи «повернути чари» життю.

Переглянути профіль

Підтверджено Не затверджені

Франція

Олексій Луц

Народився 25 серпня 1978 року в Страсбургі, Нижній Рейн, Олексій Луц працює у Франції як актор, гуморист, режисер, драматичний автор, романтик і режисер.

Переглянути профіль