Adèle Anderson, англійський вокаліст і актриса, робить третину кабаретного фортепіано Fascinating Aïda. У 1995 році вона і група були номіновані на премію Лоренс Олів'є для кращих розваг.
Леонард Максвелл Бойс, приїжджий, співак і розважальний агент від Glynneath, Уельс, перший отримав громадську увагу в середині 1970-х рр. шляхом змішування музичної комедії з його ентузіазмом для регбі-спілки і його коріння в південно-східній частині гірничої громади. Його 1975 запис Всі статті Had Doctors залишаються єдиним комедіям альбома, який коли-небудь увійшов до списку британських альбомів, і через чотиримісну кар'єру він проданий надлишок два мільйони альбомів.
Аділ Рей виконує функції британського актора, коміка та ведучого для радіо та телебачення. Він відвідував початкову та молодшу школу Ярдлі та грамматичну школу Гендсворт, перш ніж продовжити вищу освіту в Університеті Гаддерсфілд, де закінчив з відзнакою бакалавр маркетингу (BA Hons) у 1997 році. Його ранні інтереси охоплювали не лише академічну сферу; він грав у крикет за команду Вест-Бромвіч Дартмут у другій половині 1980-х та на початку 1990-х років. Під час навчання в університеті професійний шлях Рея розпочався у 1992 році з ролей, серед яких ведучий радіостанції без ліцензії в Гаддерсфілді та ді-джеєм у Eden, розважальному просторі університету. З 2002 року він вів програму The Adil Ray Show на BBC Asian Network, отримавши нагороду за найкращу радіопрограму на UK Asian Music Awards у 2008 році. Він з’являвся в кількох документальних фільмах BBC Radio 4, зокрема Picturing Britain та Towering Ambition. Широко визнаний, Аділь Рей відомий як ініціатор, співавтор та головний виконавець у комедійному серіалі BBC One *Citizen Khan*, який транслювався з 2012 по 2016 рік. За цю роботу він отримав кілька нагород RTS North West за найкращу акторську роль у комедії в 2013, 2014 роках та номінацію в 2016 році. Він також з'являвся в *Ackley Bridge* на Channel 4, *The Inheritance* на Channel 5, *Beecham House* на ITV, а також у фільмах, таких як *Blithe Spirit*, *Arthur’s Whisky* та *Picture This*. Починаючи з 2021 року, він веде оновлену версію *Lingo* та часто бере участь у телешоу-панелях, таких як *Have I Got News For You* та *Have I Got A Bit More News For You*. За заслуги перед радіомовленням Аділь Рей був нагороджений орденом OBE та потрапив до списку претендентів на Національну телевізійну премію в 2023 та 2021 роках, а також був номінований на премію RTS Midlands Award у 2021 році.
Горацій де Вер Кол, народився 5 травня 1881 року в Баллінколлігу, графство Корк, Ірландія, був британським комедіантом, відомим своїми вигадливими та часто зухвалими панківками. Він походив із заможної сім'ї; його батько, Вільям Аттінг Кол, служив офіцером у третьому драгунському гвардійському полку і трагічно помер від холери в Індії. Його мати, Мері де Вер, успадкувала маєток і була пов’язана з політиком сьором Стіфеном де Вером, що робило його прадідьком англо-ірландського поета Огбері де Вера. З юних років життя Кола було пов’язане зі значними перетвореннями; він навчався в Ітонському коледжі як інтернатник у десять років і пізніше зазнав постійного пошкодження слуху через дифтерію. Хоча його родинний бекграунд передбачав традиційний шлях, зрештою він обрав комедію замість військової кар’єри, коротко відвідуючи Трініті-коледж у Кембриджі в 1902 році. Він служив лейтенантом у Йоркширському гусарському полку під час Другої англо-бурської війни (1900), отримавши поранення, яке вимагало відновлення в Кроонстаді. Зауважно, що він пожертвував свою пенсію за інвалідність (£1800) вдовам та сиротам, які залишилися без батьків. Найвідомішим подвигом став "Дредноутський жарт" 1910 року, коли він та спільник видали себе за ефіопського принца і успішно отримали екскурсію на HMS Dreadnought. Під час навчання в Кембриджі Кол та його друг, Адріан Стівен, удосконалили свої навички, видаючи себе за султана Занзібару, обдуривши офіс мера та громаду, щоб ті надали їм офіційний прийом та екскурсію, ледь не будучи викритими, коли місіонер спробував спілкуватися рідною мовою султана. Йому виписали штраф у розмірі 5 фунтів стерлінгів за порушення громадського порядку після жарту, пов’язаного з Олівером Локер-Лампсоном, а в 1919 році він прославився тим, що скинув кінський гній на площу Святого Марка у Венеції. Фінансові міркування також відігравали роль у його житті; він успадкував будинок Вест Вудхей у Беркширі в 1906 році, але продав його в 1912 році через витрати на утримання.
Джеймс Кемерон Девісон, відомий професійно як Джим Девісон, — англійський розважальник, який народився 13 грудня 1953 року. Його батьки представляють суміш британського та ірландського походження; його батько родом з Глазго, Шотландія, а мати — з графства Корк, Ірландія. Вирісши в Кідбруку, Лондон, він пройшов через різноманітні перші роботи, перш ніж зайнятися своєю пристрастю до комедії, включаючи посади пакувальника товарів у супермаркеті, кур’єра, клерка з продажу авіаквитків, касира з морозивом і мийника вікон. У віці 12 років він брав участь у шоу «Gang Show» Ральфа Рідера в Голдерс-Грін Гіпподромі, що свідчить про ранній інтерес до виконавських мистецтв. Кар'єра Девісона в комедії розпочалася несподівано, коли він замінив постійного коміка в пабі у Вулівічі. Хоча виступ на шоу "Opportunity Knocks" у 1975 році виявився невдалим, наступного року він досяг значного успіху, вигравши конкурс "New Faces" з перевагою всього в один бал. З 1983 по 1985 рік він зіграв головну роль у телевізійному ситкомі "Up the Elephant and Round the Castle", а потім з 1987 по 1990 рік – у "Home James!". Він також вів шоу "Big Break" з 1991 по 2002 рік та "The Generation Game" з 1995 по 2002 рік, демонструючи свою універсальність як телеведучого. Наразі Джим Девісон продовжує виступати як комік. Його офіційна онлайн-присутність підтримується на цьому вебсайті, який надає оновлення про його діяльність, включаючи дати турне. Зараз він гастролює з шоу 'Різдвяний феєрверк Джима'. Сайт також дозволяє купувати персональні відео. У ньому є галерея з фотографіями з його кар’єри, старими та новими. Мерч доступний через магазин Ustreme Store.
Аластер Джеймс Хей Мюррей, відомий професійно як Ал Мюррей, — англійський комік, який народився 10 травня 1968 року в Стьюклеї, графство Бакингемшир. Він родич автора Вільяма Мекепса Текерая. Навчався в Бедфордській школі та був перкусіоністом у Оркестрі молоді графства Бедфордшир. Його батько обіймав посади як у Королівських інженерних військах, так і у British Rail. Мюррей закінчив Оксфордський університет, демонструючи ранній інтерес до інтелектуальних занять поряд зі своїми музичними захопленнями. Мері почав свою комедійну кар’єру в 1994 році, працюючи з Гаррі Гіллом для BBC Radio 4 та регулярно виступаючи на Едінбурзькому фестивалі Фріндж. Вперше він з’явився як «Хозяїн пабу» під час Фрінджа 1994 року – персонаж, який кидає виклик глядачам назвати країну, перш ніж стверджувати про британську перевагу. Цей образ став центральним у його роботі понад 20 років. Отримавши номінації в 1996, 1997 та 1998 роках, він зрештою здобув премію Едінбурзької комедії в 1999 році. Протягом своєї кар’єри, що охоплює понад дві десятиліття, він заповнював арени та великі театри по всьому світу. Його роботи включають виступи на Channel 4 у програмі The Word в листопаді 1991 року та короткий період як барабанщик у гурті Evangelista з 1994 по 1995 рік. Комічний стиль Ала Меррі часто обертається навколо образу «Власника пабу», досліджуючи британську культуру та історію з сатиричним ухилом. Він представив кілька серій, нагороджених преміями для BBC Four, зокрема & Al Murray: Why Does Everyone Hate the English? &, & Al Murray: Why Do The Brits Win Every War? & і & Al Murray: Why Does Everyone Hate The British Empire? &, а також спеціальні випуски, такі як & Al Murray’s Great British War Movies & та & Al Murray’s Great British Spy Movies &. Він також з'являвся на & The Royal Variety Performance & кілька разів, був ведучим & Live at the Apollo & і & Live at the Palladium & та зіграв головну роль у ситкомі & Time Gentlemen Please &. Його театральні роботи включають & My Gaff, My Rules &, який у 2002 році був номінований на премію Олів’є. Він отримав дві номінації на премію Олів’є за постановки у Вест-Енді та зараз гастролює з виставами ‘All You Need Is Guv’ та 'Guv Island', продавши понад 130 000 квитків у 2024 році. Меррі також є письменником і автором шести книг про британську культуру та історію, зокрема & Victory’45 &, вихід якої заплановано на квітень 2025 року, а також співорганізатором подкасту & We Have Ways of Making You Talk & з Джеймсом Холландом, який зосереджується на історії Другої світової війни.
Пол Патнер — англійський актор і комік, народився 18 березня 1966 року в Іст-Грінстеді, Вест-Сассекс. Походженням із середнього класу, він отримав ранній досвід у розважальній індустрії завдяки своєму дядькові, Джону Мейсону, який працював у відділі освітлення BBC та отримав нагороду BAFTA. Патнер розпочав свою формальну мистецьку освіту в Лондонській академії музики та драматичного мистецтва (LAMDA), закінчивши її в 1988 році. Під час навчання там він зосереджувався на акторській грі характерних ролей, імпровізації та роботі голосом, і був відзначений за свої комедійні здібності, здобувши премію Кеннета Мора за комедійну акторську майстерність. Кар’єра Путнера охоплює широкий спектр комедійних ролей та колаборацій. У середині 1990-х років Путнер об’єднався зі Стівом Ферстом та Олівером Дарлі, щоб заснувати комедійний клуб The Regency Rooms у Лондоні; він запам'ятався там виконанням однієї половини мексиканського дуету на зразок Лореля та Гарді. Він здобув подальший досвід, виступаючи на Едінбурзькому фестивальному фрінджі, спочатку з’явившись у Richard Herring’s Punk’s Not Dead, а пізніше написавши та зігравши роль Earl Stevens у 2001 році. Його телевізійні виступи включають ролі в The Glam Metal Detectives на BBC2, а також виступи в This Morning with Richard Not Judy (1998), де він зіграв Curious Orange, та Sir Bernard's Stately Homes (1999). Він також мав незабутню роль у популярному ситкомі Spaced (1999). Творчість Путнера продовжувала розвиватися з роками. Він став впізнаваним завдяки короткій, але значущій ролі зомбі у фільмі «Зомбі поцілунок» (2004), а також зіграв міма у фільмі «Париж, я люблю тебе» (2005). З кінця 2005 року до початку 2007 року він гастролював як частина шоу «Little Britain Live». Він також брав участь у шоу С Stewart Lee’s Comedy Vehicle у 2009, 2014 та 2016 роках. Путнер зіграв роль Джеральда «Желі» Келлі в трилогії-преквелі «Rock & Chips» (2010-2011) до серіалу «Only Fools and Horses», і неодноразово з’являвся у телешоу та радіопередачах «Little Britain» від BBC з 2003 по 2006 рік. Він продовжує працювати актором і коміком.
Пітер Річардсон — англійський режисер, сценарист, актор і комік, який народився 15 жовтня 1951 року. Він провів свої formative роки в Ньютон-Ебботі, графство Девон, перш ніж переїхати до Дартмура у віці десяти років. Його батьки керували дитячим літнім табором-школою, що, ймовірно, вплинуло на його подальшу роботу з комедійними виступами. Ранній інтерес Річардсона до акторської гри очевидний з його підліткового періоду в постановці Алана Беннетта «Сорок років потому». Після цього він відвідував Театральну школу Бристоль Олд Вік з 1971 по 1973 рік, де ще більше вдосконалював свої навички. Кар'єра Річардсона зробила помітний поворот, коли він почав створювати експериментальні театральні вистави з Нігелом Плейнером. Ці виступи поєднували комедію та імпровізацію з рок-музикою, що призвело до гастрольних постановок, таких як 'Rank' та 'The Wild Boys'. Потім він спільно заснував впливовий трупу Comic Strip разом з Нігелом Плейнером, об’єднавши таланти Френч і Соундерс, Ріка Мейолла, Адріана Едмондсона та Алексі Сайл. Розпізнаючи потенціал цього колективу, Річардсон звернувся до телеканалу Channel 4 з пропозицією розробити серіал 'The Comic Strip Presents...', який дебютував у 1982 році. Він зняв 17 із понад 40 фільмів Comic Strip, ставши центральною фігурою в творчій діяльності групи. Успіх «The Comic Strip Presents...» призвів до розробки повнометражних фільмів, зокрема «The Supergrass», «Eat the Rich», «The Pope Must Die» та «Churchill: The Hollywood Years». У 1990-х роках Річардсон продовжував підтримувати нових комедійних талантів, представляючи таких виконавців, як Дун Маккіхан та інших. Він співпрацював з Філом Корнвеллом і Джоном Сешнзом над псевдодокументальним серіалом «Stella Street». У 2004 році він спільно заснував Great Western Features у Тотнесі, Девон. Серед його режисерських робіт – фільм Comic Strip «Sex Actually» (2005), а нещодавно він написав і зняв «The Hunt for Tony Blair» (2011), «Five Go To Rehab» (2012) та «Red Top» (2016). Річардсон зараз працює над книгою про The Comic Strip, яка має вийти у 2022 році, і яка пропонуватиме всебічний погляд на його значний внесок у британську комедію.
Руфус Хаунд, народжений Робертом Джеймсом Блером Сімпсоном 6 березня 1979 року, — багатогранний артист з Ессексу. Він переїхав до Серрея у вісім років і походить із сім’ї, де батько — бухгалтер, а мати — державний службовець; також має двійних братів. Його ранню освіту було отримано в школах Hoe Bridge School Woking, Frensham Heights та Godalming College, де він обіймав посаду представника студентів і заснував радіостанцію коледжу. Ця база в комунікаціях і виконавстві згодом сформувала його кар’єру. Спочатку працюючи в агенції з питань зв’язків з громадськістю, Руфус Хаунд почав виступати з комедією вечорами, перш ніж покинути цю посаду у 2000 році, щоб повністю присвятити себе комедії. Приблизно в цей час, під час Единбурзького фестивалю, він обрав сценічне ім’я «Руфус Хаунд». Його комедійний стиль починався зі стендап-комедії, а потім перейшов до телевізійних появ. Він регулярно з’являвся в таких шоу, як «Mock the Week» та «Celebrity Juice», демонструючи свою швидку реакцію та спостережувальний гумор. У 2005 і 2006 роках він ділив обов’язки ведучого для репортажів про фестиваль Glastonbury від Destination Three, «Top of the Pops» та додатково представляв «Grime Scene Investigation» на BBC Three. Він озвучував MythBusters на BBC Two, показуючи, що може робити багато речей як ведучий. Акторські досягнення Руфуса Хаунда вражають, включаючи ролі у фільмах «Велика жирдова циганська банда» (2011), «Весільне відео» (2012), «Доктор Хто» (2015) у ролі Сема Свіфта та «Тролльєді» (2016) у ролі Дюнкана. Серед його театральних ролей – виступи у вест-ендських шоу, таких як «Брудні гроші» (у ролі Фредді), «Вітер у вербах» (у ролі Тода), «Один чоловік, два гувернери» (у ролі Франсіса Геншолла) та «Острів Невілла» в театрі Чичестер Фестиваль. Його роботи озвучування включають ролі у аудіодрамах Big Finish як Медлячого Монаха з 2017 року, Вaffle on Waffle the Wonder Dog з 2018 по 2020 рік, «Ронья, дочка розбійника» (у ролі Борки) та «Саді Спаркс» (у ролі Гілберта). Нещодавно він з’явився у серіалі «Лікарі» в ролі Кіта «Старбака» Дурслі з жовтня по листопад 2021 року. Зараз він зіграє головну роль у виставі «Зачарований» у театрі Вотфорд Палас, де він буде грати до 21 березня. Руфус Хаунд – комік, актор і ведучий, який отримав нагороди та має велику кар’єру на різних платформах.
Народившись у Лондоні 1963 року, роки становлення Стелли Даффі минули в муніципальному житловому комплексі в Вулівічі. Коли їй було п’ять років, її сім’я емігрувала до Токороа, Нова Зеландія. Вона – наймолодша з сімох дітей, і її виховання включало значний час, проведений як у Великій Британії, так і в Новій Зеландії. У Вікторіанському університеті Веллінгтона її талант до творчості та сцени став очевидним під час навчання англійської літератури разом з драмою. Кар'єра Даффі охоплює широкий спектр мистецьких починань. Вона написала понад шістдесят оповідань та багато п’єс, а також шістнадцять романів з 1994 року, серед яких Дівчина з календаря (1994), Художник хвиль (1996), Під блондинкою (1997), Вибираючи пари (1998), Свіжа плоть (1999) та Кімната загублених речей (2008). Вона відома завдяки серії про Саз Мартін, яка починається з Дівчини з календаря та розповідає про приватного детектива. Її творчість досліджує різні теми, як видно на романах, таких як Вибираючи пари , який було адаптовано для фільму, та Кімната загублених речей , який увійшов до списку номінантів на премію Orange Prize 2004 року. Даффі також брала участь в антології художньої прози Tart Noir (2002), яку спільно редагувала з Вал Макдермід, та завершила незакінчений роман Найо Марш Гроші в морзі у 2018 році. Вона адаптувала сценарій фільму Стан щастя та знімалася у The Bill (1997) та Absolution (2001). Таланти Даффі охоплюють комедію та імпровізацію, будучи членом Spontaneous Combustion з 1988 року. Вона також є асоційованим артистом Improbable. Її сольна вистава, *Breaststrokes*, була поставлена у містах, включаючи Лондон, Белфаст, Кардіфф, Дублін, Йорк та Амстердам. Вона написала та представила документальний фільм під назвою *How to Write a Mills and Boon* для Time Shift на BBC (2008). Творчість Даффі отримала визнання, зокрема премію Macallan Short Story Dagger від Crime Writers' Association у 2002 році за 'Martha Grace', CWA Short Story Dagger Award у 2013 році за 'Come Away With Me', а також нагороди Stonewall Writer of the Year у 2008 та 2010 роках. Британська імперія удостоїла Стеллу Даффі почесною відзнакою Officer (OBE) у 2016 році. Наразі вона проживає на південь від річки зі своїм партнером, драматургом Шелі Сілас, і також є засновником та співорганізатором кампанії Fun Palaces, яка зосереджена на сприянні безкоштовному обміну талантами в місцевих громадах.
Народившись у Доркінгу, графство Суррей, Англія, 27 серпня 1978 року, Сузі Кейн – багатогранний талант, яка працює англійською акторкою, гумористою та музиканткою. Її родинне походження значно вплинуло на її кар'єру; її батько, Джон Кейн, колишній асоційований артист Королівської Шекспірівської Компанії та створив ситком «Террі та Джун» , а її мати, Алісон Ворнер, – оперна співачка. У неї також є брат, Саймон Кейн, який поділяє її творчі прагнення як гуморист і актор. Виростаючи у Вансворті, Лондон, вона відвідувала Вестмінстерську школу після отримання стипендії на останній рік навчання. Її освіта продовжилася в Единбурзькому університеті, де вона вивчала китайську мову, мистецтво та кіно. З раннього віку вона демонструвала музичний талант, починаючи співати в джазових клубах у віці 16 років і беручи участь як музикант, граючи на циганській скрипці в альбомі Шарлотти Чёрч «Tissues and Issues» . Кар'єра Кейн охоплює широкий спектр ролей як перед, так і за камерою. Її телевізійні роботи дуже різноманітні, включаючи участь у Saxondale , Maron , Extras Christmas Special , The Thick of It , The IT Crowd , Lodge 49 , Endeavour , A Touch of Cloth , Death in Paradise та Agatha Raisin . Вона також брала участь як письменниця, акторка та режисерка у Funny Or Die UK та писала скетчі для різних комедійних шоу BBC та ITV. Зауважними акторськими ролями є Піппа в радіосеріалі Bleak Expectations та Андrée Melly у відтворенні BBC втрачених епізодів Hancock's Half Hour , а також Caroline Denby у House of Anubis . Вона також з’явилася як Cynthia у фільмі Stan & Ollie (2018) та зіграла Genevieve у Lodge 49 (2019), і зіграла головну роль Саманти Дарлінг у пілотному проєкті Comedy Central Chasers (2019). Окрім акторської діяльності, письменницькі роботи Кейн здобули визнання. Вона написала музику для подій у Лондонському Око, а її пілотний сценарій Jurgatory було продано телеканалу FX у 2014 році. Вона також озвучила документальний фільм Channel 4 The Million Pound Holiday Club (2018). Наразі вона проживає між Лондоном та Лос-Анджелесом. Її різноманітні навички та плідний вихід творів демонструють стійку відданість комедії та перформансу в різних медіа, що закріплює за нею статус універсального таланту у сфері розваг.
Тоні Слетері, народився 9 листопада 1959 року в Стоунбріджі, Лондон, був англійським актором і коміком. Його батьки, Майкл та Маргарет Слетері, були католицькими іммігрантами з Ірландії. Він навчався у школі для хлопців Ґаннерсбері та згодом здобув стипендію на вивчення сучасних і середньовічних мов у Трініті-Холл, Кембридж. Там він спеціалізувався на французькій літературі та іспанській поезії. Крім того, він досяг чорного поясу з дзюдо та виступав за юнацьку збірну Англії до 15 років на міжнародному рівні. Його час у Кембриджі виявився вирішальним, оскільки там він познайомився зі Стівеном Фраєм і приєднався до Кембриджських Footlights. Рання кар’єра Слаттеррі була відзначена значним успіхом у Кембриджських Footlights. У 1981 році він, разом із Стівеном Фраєм, Г’ю Лоурі, Еммою Томпсон та Беном Токсвігом, виграв премію Perrier за їхній водевіль *The Cellar Tapes*. Він обіймав посаду президента Footlights у 1982 році. Після цього він з’явився в програмі Кріса Терранта *Saturday Stayback* у 1983 році. Протягом 1980-х та 1990-х років він знімався у фільмах, зокрема *The Crying Game*, *Peter’s Friends* та *How to Get Ahead in Advertising*. Його імпровізаційні таланти набули широкого визнання завдяки регулярним виступам у програмі *Whose Line Is It Anyway?* з 1988 року, де він знявся в 48 епізодах до 1995 року. Він також зіграв головну роль разом із Майком Макшейном у комедійному імпровізаційному серіалі *S&M* (1991) та був постійним гостем у програмі *Have I Got News for You* протягом 1990-х років. Слаттері продовжував активно працювати в театрі та на телебаченні, зокрема знімався у фільмах "Весільний матч" (1999), "Вулиця коронації" (2005) та у театральній версії "Чий це рядок" на Единбурзькому фестивалі. У 1995 році він був номінований на премію "Олів’є" за роль у "Острові Невілла", а також зіграв у постановках "Парад приватів" та вест-ендському мюзиклі "Radio Times". У 2005 році він виграв зірковий сезон "Найслабша ланка", пожертвувавши грошовий приз на користь Terrence Higgins Trust. У жовтні 2024 року він запустив подкаст під назвою "Блукаючий клуб Тоні Слаттері". Тоні Слаттері помер 14 січня 2025 року у віці 65 років після серцевого нападу, який стався в неділю ввечері.
Албанія
1
Вірменія
1
Аргентина
24
Австрія
28
Австралія
22
Азербайджан
1
Бельгія
13
Болгарія
31
Бенін
2
Болівія
1
Бразилія
12
Канада
48
Швейцарія
17
Чилі
8
Камерун
1
Китай
7
Колумбія
2
Чехія
7
Німеччина
188
Данія
17
Домініканська Республіка
1
Алжир
2
Естонія
5
Єгипет
4
Іспанія
74
Фінляндія
15
Франція
214
Великобританія
327
Гана
3
Греція
18
Гватемала
1
Угорщина
7
Індонезія
8
Ірландія
28
Ізраїль
9
Індія
11
Ірак
3
Іран
6
Італія
136
Ямайка
1
Японія
35
Кенія
3
Корея, Південь
20
Казахстан
1
Ліван
5
Литва
1
Латвія
1
Марокко
17
М'янма
1
Мальта
1
Малаві
2
Мексика
28
Малайзія
7
Нігерія
19
Нікарагуа
2
Нідерланди
2
Норвегія
12
Непал
3
Нова Зеландія
9
Перу
2
Філіппіни
35
Пакистан
7
Польща
8
Португалія
7
Катар
1
Румунія
1
Сербія
3
Росія
9
Саудівська Аравія
4
Швеція
101
Словенія
4
Словаччина
2
Таїланд
2
Туніс
4
Туреччина
5
Тайвань
1
Україна
7
Уганда
7
Сполучені Штати
213
Уругвай
1
Узбекистан
1
В'єтнам
1
Південна Африка
2
